Варіанти граматичного зв'язку підмета з присудком

 Класна робота

Тема: Варіанти граматичного зв'язку підмета з присудком

Пригадаймо: 

Опрацьовуємо теоретичний матеріа(тезисно найголовніше):

    Підмет і присудок зазвичай мають однакові граматичні форми числа, роду, особи; див., наприклад:

Мчать хмари, в'ються хмари;

Невидимкою місяць

Висвітлює сніг летючий;

Мутно небо, ніч мутна.

(О. Пушкін)

    Відповідність граматичних форм головних членів речення не є обов'язковою умовою їх функціонування; в інших випадках форми підмета і присудка не уподібнюватися, а на їх синтаксичну функцію вказують предикативні відносини: Чи не для мене вроди твоєї блистанье ... (М. Лермонтов). Можливо і неповна відповідність граматичних форм головних членів: Вся життя моя була запорукою / Свиданья вірного з тобою (О. Пушкін) - відповідність форм числа, але різні форми роду; Твій доля - нескінченні клопоти - невідповідність форм числа і т.д.

    Аналізуючи граматичні форми головних членів речення, дослідники відмовилися від терміна "узгодження", замінивши його більш точним - координація. Ця граматична зв'язок більш широка і вільна; в неї "можуть вступати різні слова і словоформи, і їх морфологічні властивості не обов'язково повинні відповідати один одному, так як їх взаємини визначаються не лексико-граматичної приналежністю, а синтаксичної позицією в структурі пропозицій" [1]. Координація головних членів речення детально вивчається в синтаксисі сучасної російської мови. У завдання ж практичної стилістики входить оцінка варіантів форм присудка, аналіз використання їх у різних стилях мови.

1. Стилістичний аспект у вивченні координації головних членів речення звертає нас до проблеми вибору форм числа присудка, коли підмет вказує на безліч предметів, але має граматичну форму однини.

Імена іменники більшість, меншість, безліч і подібні, незважаючи на граматичну форму однини, позначають не один предмет, а багато предметів, тому присудок може приймати не тільки форму єдиного, але і множини: На цьому-то пруде ... виводилося і трималося незліченна безліч качок (І. Тургенєв); Безліч рук стукають у всі вікна з вулиці, а хтось ломиться в двері (М. Лєсков). 

    Граматисти минулого вважали правильною формою присудка однина, але російські письменники часто не дотримувалися цієї норми. До нашого часу вона все більш розхитується, і зараз "явно переважають випадки узгодження за змістом в ділового мовлення, в публіцистиці, в розмовній мові" [2]. Однак можна виділити контексти, в яких переважним, а для книжкових стилів і єдино правильним, є вживання певної форми числа присудка.

Виконайте вправу:

Перепишіть, підкресліть головні члени речення.

І. 1. Коли потяг у даль загуркоче, пригадаються знову мені дзвін гітари у місячні ночі, поцілунки й жоржини сумні… (В. Сосюра). 2. Головною темою їхніх розмов була перемога, марш, Прага, чиїсь милозвучні вірші (О. Гончар). 3. Ні-ні, не тіні від віття стелилися внизу, бігали по стовбурах, то рухалися роги, то йшло назустріч багатомовчазних, весняних оленів… (Є. Гуцало). 4. Більш як сто років на Потебню посилається та цікавиться його ідеями велика кількість авторів (Із журналу). 5. Вслід за ними то тут, то там за садками проривалося незрозуміле, виюче, розкотисте а-а-а!.. а-а-а! (О. Гончар). 6. Лишатися на місці — означає пристати на все добре і зле (Із журналу). 7. Ще, може, найбільше подобалося Німому купати коней… (П. Загребельний). 8. Ох, хоча б швидше приходило те «завтра» (В. Канівець). 9. Дехто з мовознавців, як зазначалося, вважає, що поділ слів на склади певною мірою пов’язаний з морфологічним членуванням слів… (Н. Плевако). 10. Коли були ще баба молодими, вони були веселі, як Хуррем (Л. Костенко). 11. Три безлічі бульбашок котяться й котяться вітром І жаб’ячі очі на мене здивовано мружать (В. Балдинюк). 12. Триста лих мені дивиться в вічі (Б. Олійник).

Вживання похідних сполучників

 Класна робота

Тема: Вживання похідних сполучників

Опрацьовуємо теоретичний матеріал(в зошитах)

Виконайте завдання в зошиті: 

Виконайте тестові завдання: 

Образ героя-адресата - уособлення боротьби між "естетикою" і "живим чоловіком". Гуманізм новели "Сойчине крило"

 Класна робота

Тема: Образ героя-адресата - уособлення боротьби між "естетикою" і "живим чоловіком". Гуманізм новели "Сойчине крило"

Читаємо новелу "Сойчине крило" https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=3782 (якщо ти прочитав МОЛОДЕЦЬ ;)

Словник :

1. Інтерпретація (лат. роз’яснюю, перекладаю) – роз’яснення, тлумачення, розкриття змісту чого – небудь.
2. Екзистенція (лат. існую) – основна категорія екзистенціалізму, яка означає внутрішнє буття людини, те непізнаване, ірраціональне в людському «Я», внаслідок чого людина є конкретною неповторною особистістю.
3. Імітація ( лат. Immitatio) – 1. Наслідування, підроблення. 2. Виріб, який є підробкою під що – небудь. 3. Повторення музичної теми або мелодії одним з голосів безпосередньо за іншим голосом.
4. Душа - 1. внутрішній світ людини, її думки, почуття, настрій, характер. 2. Життєдайні джерела, що є сутністю внутрішнього світу людини.
5. Естет – прихильник усього прекрасного, витонченого.

Еволюція поглядів героя – адресата

    Хома – Массіно у своїх «Записках відлюдька» змальовує світ свого відчуження від людей. Це інтелігент, розумний, освічений, який оточив себе штучними, хоча й мистецькими витворами культури. Улюблені книги, портрети Гете, Ермесона, Рескіна, журнали, зокрема стаття Уайльда про Ісуса Христа, захоплення музикою – все це той «ілюзорний світ», у який поринув наш герой після того, як став жертвою кохання, він став «артистом життя, естетом».
« Ось тут, у тім затишнім кабінеті, обставленим, хоч і небагато, та по моїй уподобі, я сам свій пан. Тут світ і поезія мого життя. Тут я можу бути самим собою». «Суспільство, держава, народ – подвійні кайдани», - стверджував він.
    Герой працює радником в одному бюро, «зайнятий працею, що напружує розум, але не торкає серця». Він ввічливий, чемний, має гарні манери, але не має друзів, нікого не пускає у свою душу.
    «Всі поважають мене, але нікому я не відкрив своєї душі».
    Герой – відлюдько, самітник, суспільні проблеми, людські пристрасті не хвилюють його, хоч у глибині серця жевріє іскра кохання, яка не дає йому спокою.

    Та чи завжди таким був наш герой? З листа молодої жінки ми дізнаємося про іншого Хому – Массіно.

    Перед нами закоханий чоловік, що зворушує силою свого почуття до дівчини. Це людина з ніжною, вразливою душею. Кохання окрилює його, дає сил боротися. 

« Я віддав тобі все, що було найкраще в моїй душі…»    Він прагне щось змінити у цьому світі. Марія дорікає йому: «Ти весь думками й душею був у будущині, в громадській праці, службі загалові…» Наш герой любив ліс, любив збирати гриби, природа допомагала відновлювати сили, збагачуватися духовно. Можливо, саме ця любов до природи і сприяла виникненню палкого кохання до Манюсі, яка уособлювала собою саму природу, ліс, була духовно близькою Хомі. Та після втечі коханої молодий чоловік боляче переживає зраду, і це породжує в ньому черствість, замкнутість, відчуженість. «Загадкове щезнення…випхнуло мене з кипучої течії громадської праці і загнало в отсю тиху, відлюдну пристань». Однак, він, Массіно, не в силі вирвати з душі чарівний образ дівчини, котру кохає всім єством, не може протистояти живим почуттям. В кінці твору він повертається до себе, до людей. Кохання перемогло. 

    ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ НА ПИТАННЯ ПИСЬМОВО: 

    1. Чому І. Франко ввів у твір образ сойки? Яку паралель можна провести між Марією і сойкою?

    2. Яку роль відіграють образи – символи, художні деталі у новелі? Яке їх смислове навантаження? 

    3. Чому новела називається «Сойчине крило»?

Д/З: Придумати альтернативне продовження твору "Сойчине крило"(відповіді залишайте в коментарях під цим постом). Повторюємо пройдений матеріал з теми Іван Франко.

Проза І. Франка (ідеї, проблеми). Художні шукання прозаїка. Франко й український модернізм. Новела «Сойчине крило» – жіноча доля в новітній інтерпретації

 Класна робота

Тема: Проза І. Франка (ідеї, проблеми). Художні шукання прозаїка. Франко й український модернізм. Новела «Сойчине крило» – жіноча доля в новітній інтерпретації.

Читаємо новелу: https://ukrclassic.com.ua/katalog/f/franko-ivan/1029-ivan-franko-sojchine-krilo

Словникова робота:

    Модернізм (дослівно — «осучаснений», від лат. modernus — сучасний) — це філософський і мистецький рух, який поряд з культурними течіями та змінами виник через широкомасштабні та далекосяжні трансформації у західному суспільстві в кінці 19 — початку 20 століть. Серед факторів, що формували модернізм, були розвиток сучасних індустріальних суспільств та швидке зростання міст, а потім реакції на жахи Першої світової війни. Модернізм також відкинув визначеність мислення просвітництва, хоча багато модерністів також відкидали релігійну віру.

Аналізуємо новелу: 

Рік видання: 1905
Літературний рід: епос
Жанр: психологічна новела.
Тема: розкриття стосунків між Марією та Хомою.
Ідея: звеличення почуття кохання, яке долає всі перепони.
Головні герої: Хома Массіно, Марія, її батько, чоловіки.

У новелі змальована жіноча доля в новітній інтерпретації. Головна героїня, Марія, дуже помилилася в своєму виборі, і це призвело до страшних моральних і фізичних страждань. Тому вона згадує своє перше кохання, хапається “за нього хоч у листі, як за рятівну соломинку”.

Герой-адресат уособлює боротьбу між байдужим, відстороненим “естетом” до “живого чоловіка” з почуттями та емоціями.

Головні думки у творі: кохання – це високе, облагороджуюче почуття, “робота душі” не можна жити лише емоціями на першому місці в стосунках між людьми повинна бути відповідальність за власні вчинки, гуманність тільки втрачаючи, людина розуміє цінність втраченого возвеличення кохання як найвищого почуття засудження помилок, за які доводиться розплачуватися.

Проблематика: взаємовідносини в суспільстві, людського буття загалом проблема співіснування двох індивідуальностей, стосунки між людьми.

Сюжет
В основу новели покладено історію кохання двох споріднених душ, двох палких сердець, які постраждали через особисту нерозважливість. Дія відбувається проти Нового року в кімнаті головного персонажа протягом кількох годин, утім, сюжет охоплює все життя героя і розкриває події трьохрічної давності.

Новела має підзаголовок «Із записок відлюдька». Це щоденник головного героя, у структуру якого вплетено лист-сповідь молодої жінки про свою драматичну долю, що надає розповіді ще більшого психологічного напруження.

Уперше в українській прозі Іван Франко вводить прийом розлогого листа, який є і жанровим компонентом твору, і детальною розповіддю про взаємини закоханої пари Хоми – Массіно і Манюсі, про життєві пригоди героїні у пошуках щастя. Так автор намічає лінію фатальної жінки.

Сюжет твору як у романтичній мелодрамі. Після втечі коханої герой-адресат занурився в егоїстичне самозакохане життя, улаштувавши ніби втечу від самого себе. Так само тікає від себе і Манюся – від свого справжнього кохання, з тихого лісу у вир злочинницького світу.

Обидві сюжетні лінії тісно переплітаються, доповнюючи одна одну. Це ніби діалог двох змучених душ, як і наприкінці твору повертаються до себе, до людей, до нового життя у «вірі, надії, любові».

---

Символіка

І. Франко мав рідкісне уміння в незначній повсякденній деталі бачити характер або явище.

• Образ сойки – символ самої героїні, символ волі, свободи.
• Перкальова червона сукня з круглими цятками – символ вірності.
• Подвійне сонце – подвійне життя, одне у побуті, інше – в душі.
• Дзвінок – тривога, очікування чогось.

Поема «Мойсей». Проблематика твору: історичний шлях нації, визначна особистість як її провідник, пробудження національної свідомості, історичної пам’яті

 Класна робота

Тема: Поема «Мойсей». Проблематика твору: історичний шлях нації, визначна особистість як її провідник, пробудження національної свідомості, історичної пам’яті

Вступне слово:

Іван Франко вірив у могутню, вільну Україну, у свій народ, у щасливе майбутнє українців на рідній землі, боровся за кращу долю. Сила віри, надія надихали на боротьбу за незалежну Україну.

У творчості поета однією із провідних є тема народу, його минулого й майбутнього, історичного призначення і місця серед інших народів. Особливо могутньо прозвучала ця тема в поемі «Мойсей», яка стала видатним явищем української літератури доби модернізму. Автор у посвяті назвав поему «великим даром» українському народові, а літературознавець Юрій Шевельов назвав її другим «Заповітом», у якому митець порушив головну проблему того часу: визволення нашого народу з неволі, здобуття незалежності.

Історична довідка тлумачить:

«Мойсей зійшов на гору і отримав від Бога нові скрижалі. Коли він повертався, лице його світилося, бо на нього пала слава Божа. Це німб, який художники зображують навколо голів святих.  Мікеланджело зобразив Мойсея з рогами. Це пов’язано з тим, що єврейське слово «каран» − «світиться», перекладено як «керен» − «роги».  Це пояснюється тим, що в єврейському письмі немає голосних.»

- Хто ж такий Мойсей? (відповіді залишаємо в коментарях під цим постом)

- Складіть сенкан з образу Мойсея (відповіді залишаємо в коментарях під цим постом)

Опрацювання тезисно(саме головне) теорії:

Мойсей народився рабом у Єгипті. Один із фараонів наказав убивати кожного новонародженого єврейського хлопчика. Мати Мойсея доручила своє дитя Божій опіці: спочатку переховувала, а потім сплела з очерету невеличкий кошик, поклала туди сина й віднесла до річки Ніл. Знайшла його там дочка фараона, назвала Мойсеєм, що означає «витягнений із води». Якось він був свідком, як наглядач бив раба-єврея. Мойсей убив наглядача, а сам утік з Єгипту. Він одружився і пас стадо овець свого тестя.

Сорокарічний Мойсей пас стадо і побачив перед собою кущ, що палав і не згорав. Коли підійшов ближче, почув голос: «Я Бог батька твого… Я справді бачив біду свого народу, що в Єгипті, і почув його зойк перед його гнобителями, бо пізнав я Болі його. А тепер іди ж, я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ Мій. Я буду з тобою» (Друга Книга Мойсеєва, Книга Вихід 3:12).

Тільки після 10 кар, які Бог послав на Єгипет, фараон дозволив Мойсеєві вивести євреїв з неволі. Проте невдовзі передумав і переслідував ізраїльтян до Червоного моря. За наказом Божим Мойсей підняв над морем свою палицю і воно розступилося. Ізраїльтяни перейшли через море, а військо фараона поглинула вода.

Через три місяці мандрівники прийшли до гори Синай. Тут Бог відкрив Мойсею свій Закон і дав йому 10 заповідей.

Сорок років блукав зі своїм народом Мойсей по пустелі, учив і картав за непослух, як батько. Довів євреїв до границі Землі Обітованої, але народ забув, що він покликаний Богом і зневірився.

Мойсей піднявся на гору Нево, щоб молитися. Там Бог показав йому землі Палестини, у які увійшов народ та не ввійшов туди їх вождь.

У 120 років помер пророк Мойсей на горі Нево.

Отже, не випадково звернувся Франко до образу Мойсея, до історії про те, як євреї 40 років йшли до своєї держави, адже українці століттями блукали пустелею бездержавності. Поет порівнює ізраїльський та український народи, їхню боротьбу за звільнення, показує роль поводиря в цій боротьбі, зазначивши: «Ідея відбудови єврейської держави мене зацікавила, оскільки є вона начебто рідною сестрою нашої української ідеї відродження української держави».

Поет використав біблійну історію про Мойсея, проте написав оригінальний твір, розкривши свій задум: «Ся тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і оспівана на біблійнім оповіданні».

Визначаємо проблеми в поемі:

Ø вождь і суспільство;

Ø митець і суспільство;

Ø людина і суспільство;

Ø добро і зло;

Ø воля і рабство;

Ø матеріальне і духовне;

Ø юрба і народ;

Ø самотність і натовп;

Ø мрії і дійсність;

Ø сумніви і віра;

Ø людина в історії.

Висновок:

Вогонь любові, віри, жертовної праці дається кожному із нас. Його не можна вгамувати, а треба берегти і підтримувати для блага свого народу і людства. Святий Господній вогонь у серці Мойсея горів аж до його останнього подиху. Адже,

Все, що мав у житті, він віддав

Для своєї ідеї,

І горів, і яснів, і страждав,

І трудився для неї!

Виконайте завдання в зошиті:

Порівняння образів Мойсея біблійного, Мойсея — героя твору та самого автора.

Мойсей у Біблії	Мойсей у поемі	І. Франко
Задумався про тяжку долю євреїв у сорокарічному віці. Рятуючи іудея, вбив єгиптянина. Переховувався 40 років. Повів народ, своїми молитвами рятував від спраги, голоду й нападників. Доніс до людей 10 Божих заповідей. За свою зневіру покараний тим, що, дійшовши до мети, так і не потрапив до омріяного краю	Вів народ у країну обітовану, зносячи з усіма труднощі шляху. Навчав, доносив Божі заповіді. Зневірений народ вигнав його й побив. Мойсей зневірився, втратив твердість духу. Тому, довівши народ до мети, сам не ступив на землю обіцяну	Полум’яною поезією, невтомною громадською та літературною діяльністю кликав народ до духовного й національного відродження, до волі, освіти, науки, до збереження сили духу
Спільне
Вожді, пророки, поводирі, які вказують народові духовні орієнтири. Проходять через випробування, зневіру. Щасливе майбутнє народу тільки передбачають

Поема «Мойсей» – один із вершинних творів І.Франка. Пролог до поеми – заповіт українському народові

 Класна робота 

Тема: Поема «Мойсей» – один із вершинних творів І.Франка. Пролог до поеми – заповіт українському народові

Читаємо поему "Мойсей": https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=633

Словникова робота:(в зошити)

Терци́на (італ. terzina, від terza rima — третя рима) — строфа з трьох рядків п'ятистопного ямба, в якій середній рядок римується з крайнім — першим і третім — у наступній строфі (аба бвб вгв гдг тощо), завершуючись окремим рядком, римованим з другим рядком попередньої строфи.

Вперше застосована у «Божественій комедії» Данте Аліґ'єрі, широко використовувана і в українській поезії:

(…) Перехопило дух. Жахлива мить! …а

Я мчуся у безодню, у геєну, …………..б

де небуття, де темний хаос спить. ……а

Я бачу вічну темряву страшенну, ……..б

і серед тиші чорної небес ……………….в

пишучу руку великовогненну …………..б

і троє слів: мене, текел, фарес. ………..в (М. Драй-Хмара).

Терциною називають і окремий ліричний за обсягом твір (Б. Лепкий «Терцина»), фрагмент до поеми (вступ до поеми «Мойсей» І. Франка), частину епопеї (2-ий розділ «Попелу імперій» Юрія Клена) тощо.

Аналізуємо поему:

Тема

Тема народу, його минулого й майбутнього, історичного призначення і місця серед інших народів — одна з провідних у творчості митця.

Жанр

За жанром «Мойсей» — філософська поема.

Композиція

Твір складається з прологу й 20 пісень (роздумів).

Історія створення

Поштовхом до створення образу Мойсея була скульптура Мікеланджело — образ біблійного Мойсея, яку побачив І.Франко, перебуваючи в 1904 р. в Італії. Пролог був написаний після закінчення поеми, і в ньому поет закликав сучасників і потомків до духовної єдності.

Система римування

Пролог написано терцинами, які вперше застосував Данте в «Божественній комедії». Це строфа з трьох рядків п’ятистопного ямба.

Перший рядок в терцині римується з третім, а середній — з першим і третім рядком наступної строфи. Виникає своєрідний ланцюг рим: аба, бвб, вгв. Рими у Франковому творі тільки жіночі (з наголосом на передостанньому складі). Терцини звучать урочисто, піднесено, патетично.

Якщо пролог написано ямбом, то основну частину – анапестом.

Основна ідея

Поема розкриває глибоку віру поета в невичерпні сили народу, в те, що попри тяжкі поневіряння, український народ матиме щасливе майбутнє.

Основні персонажі поеми “Мойсей”:

• Мойсей
• Датан та Авірон – його супротивники
• Єгова – Бог
• Азазель – темний демон пустелі, що спокушає Мойсея;
• Єгошуа – ватажок євреїв

 Характеристика персонажів

Мойсей

    Головний герой поеми – Мойсей – це сивочолий пророк, його волосся «біле, як сніг», він фізично слабкий через старий вік, проте дуже міцний духовно:

«Се Мойсей, позабутий пророк,
Се дідусь слабосилий,
Що без роду, без стад і жінок
Сам стоїть край могили.
Все, що мав у життю, він віддав
Для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї».

    В образі Мойсея автор наголошує саме на протиставленні фізичної слабкості та духовної величі, краси душі пророка:

«Хоч літа його гнуть у каблук
Із турботами в парі,
То в очах його все щось горить,
Мов дві блискавки в хмарі.
Хоч волосся все біле як сніг,
У старечій оздобі,
То стоять ще ті горді жмутки,
Як два роги на лобі».

    Відданий своєму народові, Мойсей беззавітно його любить і бореться за його визволення, але на хвилину й він засумнівався у своїй вірі. Таким чином, поет показав, що вождь не повинен мати жодних сумнівів у справедливості обраного ним шляху.

    У конфлікті з народом — трагедія Мойсея як пророка.

    Демон зневіри Азазель

    Демон зневіри Азазель  – злий дух, що з’являється перед пророком у пустелі і отруює його душу сумнівами, вириває з неї розпачливий крик:

«Одурив нас Єгова!».

    За зневіру цю Мойсей був покараний: він помер на порозі землі своїх предків, побачив її, але не вступив на неї.

Авірон і Датан

    На шляху до високої мети Мойсею перешкоджають Авірон і Датан – дрібні людці, що вважають за мету не великий ідеал, а мізерну особисту користь, намагаючись демагогічно схилити до цього ж маси.

    «Лихими демонами громади» зобразив Іван Франко цих ворогів Мойсея. Вони прагнуть відвернути народ від обраного шляху, яким веде Мойсей. В образах Датана і Авірона поет викриває зрадників революційного руху, реформістів і угодовців. Словами Мойсея він картає антинародну сутність їхніх демагогічних заяв, спрямованих в дні бунту на захист спокою як «найблаженнішого стану».

Єгошуа

    «Князь конюхів» Єгошуа – новий ватажок єврейського народу після смерті пророка Мойсея, який продовжує його справу, надихає свій народ не здаватися й продовжувати шлях до «обітованої землі».

Д/З: Підготувати проблематику поеми "Мойсей" Івана Франка.

«Легенда про вічне життя». Драматизм людських стосунків, роздуми про взаємність кохання

Класна робота

Тема: «Легенда про вічне життя». Драматизм людських стосунків, роздуми про взаємність кохання

ПРОЧИТАЙТЕ ЛЕГЕНДУ:

Іван ФРАНКО

ЛЕГЕНДА ПРО ВІЧНЕ ЖИТТЯ

1

Олександер Великий весь світ звоював

І отсе в Вавілоні мов бог раював.

А побожний аскет вік в пустині прожив

І молитвою й постом богині служив.

Наче сонце, що разом прогонює тьму,

Так богиня в опівніч явилась йому.

Прихилилась і мовить: "Мій вірний слуго,

Чим тебе вдоволить? Чи бажаєш чого?"

А с к е т    м о в и т ь:

"Хоч яке се життя і трудне, і сумне,

Дай, щоб старість і смерть оминули мене".

Б о г и н я    м о в и т ь:

"Ну, як се в тебе дар найцінніший з усіх,

На ж тобі сей малий золотистий горіх.

Одну нічку не спи, один день промовчи

І, очистивши ум, сей горіх розтовчи.

Шкаралющу в огонь, а розкусиш зерно,

Дасть тобі молодим вічно жити воно".

2

Цілий день промовчав, і не спав усю ніч,

І готовивсь аскет на великую річ.

Ось огонь розпалив із пахучих полін,

І кадило в огонь щедро кидає він,

І закони господні проходить умом,

Щоб очистити ум, не схибити притьмом.

Та ось сумніви в серці повстали страшні:

"Вічно жить — молодим — ну, пощо се мені?

Чи вертати у світ, де панує борба?

Чи ось тут вічно жить? Се ж безумство хіба!

О богине, прости! Я згрішив, бачу сам!

Та безцінний твій дар комусь іншому дам.

У нас цар молодий, богорівний наш цар!

Богорівним зовсім його зробить твій дар.

Міліонам він сонце, життя є нове,

Для добра міліонів хай вічно живе".

3

Олександер Великий весь світ звоював,

Та дівчини рабом себе він почував.

Персіянки Роксани предивна краса

В його серці горить, мов пожар, не згаса.

У обіймах його та красуня горда

Наче тає, на груди його припада;

Та хвилина мине, і він чує, що ось

В її серці вороже ворушиться щось,

І в очах, ще вогких від любві і жаги,

Дикі іскри горять, наче злі вороги.

З її уст вилітають бажання страшні —

Се бажання пожарів, убійства, різні.

Їй опертись король не здоліє й на мить:

Там згорів Персеполь! Завтра Суза згорить!

Кліта вбив при вині! Чи любов се, чи чад?..

День у день із небес його кидає в ад.

4

Олександер Великий богині моливсь:

"Дай, богине, щоб нині весь світ проваливсь!

Або дай, щоб скінчилася мука моя,

Щоб я знав, чи богиня вона, чи змія?

Чом міняється так, кілько є в дні годин?

І чи в серці її я паную один?"

В тій хвилині аскет перед ним опинивсь

І покірно царю до землі поклонивсь.

"Вічно жий, царю мій! Хай твої вороги

Згинуть! Ось тобі дар від твойого слуги.

Не згордуй! Сей малий золотистий горіх —

Від богині се дар! Моя гордість, мій гріх".

І він все розповів, відки має сей плід,

Що робить, щоб богині сповнить заповіт.

"Міліонам ти сонце, добродій єси, —

Будеш жить вічно юний, як плід сей з'їси".

5

"Вічно жить! Молодим! Справді, божеський дар!"

І великим, безсмертним почув себе цар.

"Вічно жить! Молодим! А вона? А вона?

Постаріє, зів'яне, мов квітка марна!

Що без неї життя? Сонце? Небо? Сам рай?

З нею жить! Або радше ти сам умирай!"

Вже й не думає цар, до Роксани біжить:

"Серце, ось тобі дар: вічно в юності жить!"

І сказав їй усе, відки має сей плід,

Що робить, щоб богині сповнить заповіт.

"Коли любиш мене, моє сонце ясне,

Дасть безсмертя обом нам зерно те дрібне.

А не любиш… — урвав. — Кого хочеш люби!

Ось тобі сей горіх! Що захочеш — роби!"

Зчервоніло дівча, в личко вдарила кров, —

Олександер не ждав її слова — пішов.

6

Гей, Роксано, красуне, що думаєш ти?

Чи про те, щоб з царем до безсмертя дійти?

Не про те! Інший жар в її серці горить!

Інший бог там живе! Інший цар там царить.

Він мета її мрій, осолода очей,

Над усіх милий їй генерал Птолемей.

Хоч не любить її і холодний, як лід,

Вона рада свій вік дать за сам його вид.

"Вічно жить молодій, а без нього? О ні!

Краще він хай живе, дасть безсмертя й мені!

Ну ж, поможе сей плід його серце здобуть!

А як ні, то мені краще в світі не буть".

Птолемея знайшла, і дала йому плід,

І сказала, який в нім лежить заповіт.

А як ніч надійшла, вона тихо пішла,

Олександру в вино трути-зілля влила.

7

Занедужав король, важко стогне, кричить,

А Роксана при нім не ридає, мовчить.

Головами хитають старі лікарі,

І тривога, як ніч, залягла у дворі.

По всім краю йде вість, наче змора та сон,

І сумує весь край, і рида Вавілон.

Ось у строях, білилах, рум'янах ціла,

В Олександрів покій куртизана ввійшла.

"Вічно жий, царю мій, на потіху для всіх!

Ось від мене тобі чудодійний горіх!

Се богині є дар. Як з'їси те зерно,

Вічно жить тобі дасть вічно юним воно".

Спалахнув Олександер: "Нещасна, дрижи!

Від кого маєш плід сей? По правді скажи!"

Та дівча не дрижить, не спускає очей:

"Мені дав його твій генерал Птолемей".

8

Олександер у болях жорстоких лежав

І в руці своїй плід чудодійний держав.

"Вічно жить і любить! День за днем! День від дня

А життя — то борня! А любов — то брехня!

Вічно жить у борні! Биться в сітях брехні!

День за днем! День за днем! Без кінця! Ні, ох, ні!

Не для нас, о богине, твій божеський дар!

Хоч над світом я цар, та над серцем не цар.

Міліони людей можу вбить, погубить,

Та чи змушу кого мене вірно любить?

Вічно жить! О богине, се жарти, се сміх!

Вічне щастя чи дасть сей чудовний горіх?

А без щастя, без віри й любові внутрі

Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі!

Ні, богине! Візьми свій дарунок назад!

Я в нірвану волю, чи в Олімп, чи у ад!"

9

Серед болю в постелі підводиться цар,

І побожно цілує чудовний той дар,

І в тріскучий огонь із пахучих полін

Чудодійний горіх бистро кидає він.

І здалось, що вже біль не так люто палив,

Мовби в збурену кров охолоди налив.

Прояснів його ум, серце збулось химер,

А в опівніч саму Олександер умер.

Словникова робота(в зошити)

Легенда-усне, найчастіше одно сюжетне оповідання про якусь чудесну подію чи явище, що подають як такі, що дійсно мали місце , тобто як достовірні, а отже, цілком вірогідні.

 Притча-це невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду, що утверджує справедливість народної моралі.

Також є незнайомі слова у творі:

 Шкаралуща-шкаралупа-тверда оболонка горіха

 Кадило- невеличка металева посудина на довгих ланцюжках для обкурювання ладаном під час православного і католицького богослужіння

  Куртизанка  –жінка легкої поведінки , яка за способом життя належить до великосвітських аристократичних кіл. Нірвана-стан блаженного спокою, гармонії, якого досягають за допомогою повної відмови від життєвих турбот і прагнень.

 Аскет –релігійний подвижник , пустельник, який веде суворий спосіб життя, утримуючись від життєвих утіх.

Запитання по тексту легенди:(дати відповіді письмово в коментарях під цим постом)

- Чим  же починається легенда?

-     - Чому подарований йому горіх став подорожувати?

Ми знову торкнулися питання любові і щастя, як і у збірці «Зів’яле листя».

-     - Хто, кого любив і яке це було кохання?

- Чи можуть бути вони щасливими?  

- А що таке щастя для них?

Аналізуємо легенду: 

Тема: поетичний роздум поета про сенс буття людини (для чого живе, що є для неї  найцінніше).
Ідея: автор розкриває трагізм людського існування у світі облуди і фальші. Неможливість людського щастя без взаємного кохання (ніяка сила не спроможна змусити любити).
Основна думка:

            «А без щастя, без віри й любові  внутрі

Вічно жить – се горіть вік у вік на кострі!»

Віршовий розмір: чотиристопний анапест

Римування: паралельне
Сюжетні елементи композиції:

• Експозиція:

Олександер Великий весь світ звоював
І отсе в Вавілоні, мов бог раював.
А побожний аскет вік в пустині прожив

• Зав’язка:

На ж тобі сей малий золотистий горіх.

• Розвиток дії і кульмінація:

А без щастя, без віри й любові внутрі
Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі!
Ні, богине! Візьми свій дарунок назад!

• Розв’язка:

Прояснів його ум, серце збулось химер,
А в опівніч саму Олександер умер.

    До циклу «Легенди» збірки «Мій Ізмарагд» увійшла філософ­ська «Легенда про вічне життя», у якій І. Франко розмірковує про те, чим є людське життя, про його сенс, цінність. Для поета-борця «життя» — то борня», проте й у цій поезії автор зверта­ється до теми нерозділеного кохання, зради, брехні («любов — то брехня»).

    «Побожний аскет», проживши весь вік у пустелі та заслу­живши молитвами та постом прихильність богині, здобув свя­щенний дар — золотистий горіх, що дарував вічне життя. Але античний мудрець відмовляється від подарунка. Він віддає його Олександру Македонському (356-323 рр. до н. е.), прозваному за життя Великим.

Закоханий у персіянку Роксану, цар віддає священний горіх дівчині. Та вона кохає іншого — генерала Птоломея. Проте й цей геніальний полководець не уявляє свого без­смертя з вродливою Роксаною, зате готовий ділити його з кур­тизанкою. Куртизанка ж приносить горіх безсмертя отруєному Роксаною Олександру, адже кохає царя, але він знову відмовля­ється від вічного життя й кидає горіх у вогонь.

    «Легенда про вічне життя» І. Франка — це поетичний роздум про смисл буття людини — для чого вона живе, що є для неї най­цінніше. Чарівний горішок безсмертя отримували по черзі аскет, цар, коханка царя, генерал, куртизанка. І кожен із них не на­важився скористатися ним, адже життя — це вічна боротьба.

    А життя без кохання — ніщо. І ніякі скарби, ніяка сила не при­мусить полюбити іншого щиро, від душі, вірно:

«А без щастя, без віри й любові внутрі Вічно жить — се го­ріть віку вік на кострі!»

    Використовуючи казковий сюжет, І. Франко розглянув важ­ливу філософську проблему про життя і смерть та дійшов висновку, що людина має жити стільки, скільки їй відпущено, дано.