Українськ література КРЗ-10 27.10

 Двадцять сьоме жовтня

Класна робота

Тема: Валер*ян Підмогильний "Місто". Світовий мотив підкорення людиною міста, самоутвердження, інтерпетовані на національному матеріалі. Зораження "цілісної" людини: в єдності біологічного, духовного, соціального.

Теорія літератури

    Екзистенціалізм — філософський напрям, який сформувався у французькій філософії та літературі в першій половині XX ст. Його основоположником є датський філософ Серена К’єркегор (кінець XVIII ст.), який уважав, що наука недостатньо звертає увагу на конкретну людину, її переживання та страждання, емо­ції та думки. Як філософська течія екзистенціалізм сформувався після Першої світової війни у Франції та Німеччині.

Розглянемо хронологічну таблицю біографії В. Підмогильного:

2 лютого 1901 Валер’ян Підмогильний народився в селі Писарівка Павлоградського повіту а Катеринославщині в бідній селянській родині. (За іншими даними с. Чаплі під Катеринославом)

1910–1918 Навчався в Першому катеринославському реальному училищі. Навчався з перервами, через матеріальну скруту, на математичному та юридичному факультетах Катеринославського університету, який так і не закінчив.

1917 Було написане оповідання «Важке питання».

1919 Оповідання «Добрий Бог», «Гайдамака», «Пророк», «На селі» та опублікував оповідання «Ваня» та «Старець» у катеринославському збірнику «Січ»

1920 Збірка «Твори Т. 1»

1920–1921 Підмогильний вчителював у Павлограді на Катеринославщині.

1921 Підмогильний працював бібліографом Книжкової палати в Києві.

1921–1923 Викладав українську мову та політосвіту у Ворзельській трудовій школі. Одружився з донькою священника Катрею Червінською, актрисою Театру юного глядача. Написав цикл «Повстанці», “Син”

1924 Переїхав з Ворзеля до Києва. Виходить книжка оповідань «В епідемічному бараці», оповідання «Іван Босий». Вийшла друком книжка Підмогильного «Військовий літун»

1926 Окреме видання повісті «Третя революція»

1926–1927 Разом з Євгеном Плужником він підготував два видання словника «Фразеологія діловоï мови», працював над сценарієм фільму «Коломба» за романом Проспера Меріме.

1927 Була опублікована збірка оповідань «Проблема хліба» та роман «Таïс» Анатоля Франса у перекладі В. Підмогильного.

1928 У Харкові виходить друком роман «Місто». У цей же час Підмогильний відвідав Німеччину, Чехословаччину.

1930 У Москві в перекладі російською мовою виходить роман «Місто».

1931 Переїхав до Харкова, працює у видавництві “ЛіМ”, а згодом отримує посаду консультанта з іноземноï літератури при видавництві «Рух».

1931–1934 Оповідання «З життя будинку». Перекладає твори Дені Дідро, трактат Клода Адріана Гельвеція «Про людину», був одним з організаторів і перекладачів видання 15-томника Оноре де Бальзака та 25-томника Анатоля Франса.

8 грудня 1934 Підмогильного заарештовано по звинуваченню в «участі у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії».

27-28 березня 1935 Засуджений на «десять років з конфіскацією особистого майна». Невдовзі доправлений до Соловецького табору особливого призначення.

3 листопада 1937 Був розстріляний в урочищі Сандармох у Карелії

Розглянемо паспорт роману "Місто"

Різновид – урбаністичний, соціально-психологічний, інтелектуальний роман (роман ідей).

«Місто» вважається першим в українській літературі урбаністичним романом, бо він детально показує проблеми міського життя.

Ідея твору виражена в рядках: “Вийти в люди», опанувати недосяжну колись науку, набути певний фах і створити повні загони свідомої державотворчої української інтелігенції; завоювати і зробити своїм зрусифіковане українське місто”

Провідний мотив – утвердження думки про суперечливість натури людини-творця, завойовника міста.

Місце та час подій: Київ,  1920-ті роки (часи політики «українізації»

У цьому творі автор описав селянську молодь, яка на початку 1920-х років тисячами відправилася у міста, щоб завоювати і зробити своїм, що влити в нього свіжу селянську кров, зліквідувати антагонізм між українським містом і селом. Автор показав бажання молодих селян «вийти в люди», здобуваючи колись недосяжну науку.

Проблематика твору “Місто” Підмогильного

Проблема міста і села;

реалізація людини у житті, у суспільстві, у роботі, у творчості, стосунки з людьми;

підкорення людиною міста;

кохання; кар’єра;

добро і зло;

багатство і бідність;

село і місто

У цьому творі акцент переноситься на урбаністичну проблематику, порушуються філософські питання буття, аналізується психіка героїв, а конфлікт розгортається між людьми з різними світоглядами.

Композиція “Місто”

Роман складається із 2 епіграфів, 2 частин, кожну з яких поділено на 14 розділів. Розповідь ведеться від третьої особи, яку ідентифікують з головним героєм.

Твір має 2 епіграфи:

 1 з Талмуда (канонічної книги євреїв, великого кодексу релігійно-етичних та правових норм), Трактату Авот: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є; як тварина — вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє».  Добираючи такий епіграф Підмогильний порушує проблему перспективи української нації.

2 — із роману «Таїс» французького письменника Анатоля Франса: «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?».

За допомогою наявності 2 епіграфів, Підмогильний показує, що людині притаманне протистояння тілесного (тваринна сутність, статевий потяг) та духовного начала (інтелектуальна сфера, сфера творчості).

Сюжетні елементи:

Експозиція: Степан Радченко приїздить на навчання до Києва, знайомиться з містом.

Зав’язка: Життя Радченка у Гнідих.

Кульмінація: Смерть Зоськи

Розв’язка : Зустріч з Ритою

Головні герої “Місто”:

Степан Радченко — головний герой. Він змальований як особистість з перевагою біологічного інстинкту.

Надійка — дівчина з села;

Левко — студент;

Ганнуся та Нюся — товаришки Надії;

Лука Гнідий — хазяїн квартири, де жив Радченко;

Тамара Василівна (Мусінька) —дружина крамаря у якого жив Степан, його коханка;

Максим — син Тамари Василівни(Мусіньки) та крамаря;

Борис — студент, товариш Степана. Письменницький талант Радченка найпершим підтримав саме Борис Задорожній.

Зоська — міська дівчина, кохана Степана;

Рита —балерина;

Вигорський —поет, товариш Степана. Він підтримував Радченка. Прототипом героя був Євген Плужник.

Михайло Світозаров — літературний критик, якому Степан хотів показати своє перше оповідання. Світозаров виявив свою зверхність та байдужість до нікому невідомого Степана, а коли Радченко уже став популярним, критик написав про нього схвальні рецензії. Прототипом героя був Микола Зеров. “З його вуст сипались цитати всіма мовами, літературні факти, півфакти та анекдоти, його обличчя виявляло гнів ображеного велетня”.

“Місто” сюжет скорочено

У романі дві сюжетні лінії:

Становлення Степана Радченка як письменника.

Стосунки Степана Радченка із жінками.

    Основною сюжетною лінією роману є еволюція головного героя, Степана Радченка, який проходить путь від ворожості і ненависті до примирення з Містом. Твір подіений на 2 частини.

    І частина.  25-річний Степан Радченко відправляється до міста, щоб вивчитися в інституті й повернутися в село. Добирався до Києва він пароплавом. У дорозі він зустрів дівчину Надійку з рідного села, Степан зрадів, хоч і не кликав її. Степан був здібний і не боявся іспитів. Надійка подобалася Степанові своєю нештучністю.

    У місті для хлопця все було все навкруги було дивне і чуже. Степан живе у знайомого крамаря свого дядька, ночує у столярній майстерні із коровами, їсть сухий хліб із салом, умивається в Дніпрі. Степан оформляє документи, щоб вступити в інститут, шукає роботу, але безрезультатно. Хлопець йде в гості до односельців Наді (вона йому подобалася) та Левка. Згодом здає екзамени та отримує стипендію. Хлопець шукає собі житло, та господар робить пропозицію спати в них на кухні, отримувати обід, якщо буде допомагати по господарству.

    Спетан погоджується, адже тепер він зможе придбати пристойний одяг. Юнак гуляє вулицями, мріє про те, як він освічений та культурний повернеться до села. Якось Степан з Надією потрапив на літературний вечір. Він заздрить славі молодих письменників, тому вирішує створити оповідання про бритву. Та критик, до якого він звернувся на літературному вечорі, щодо свого твору, не захотів його слухати.

    Герой надзвичайно злий, він з Надією йде в парк. Степан грубо скористався дівчиною, вона плача, а він кидає її, бо їх кохання було несправжнє. Степан познайомився з сином господарів Максимом, який був культурним, освіченим та розчарованим у коханні хлопцем.

    В інституті Радченко навчається набагато краще за інших однокурсників, пише своє оповідання. Земляк Борис порадив надіслати цей твір до журналу. Серед ночі до Степана приходить господиня дому Тамара, яка розповідає молодому хлопцю про нещасливе подружнє життя.— Син Тамари Максим, дізнавшись про ці зустрічі, б’ється з Максимом, той іде з дому. У Радченка були хороші успіхи в математиці, гірше було – з українською мовою, тому він студіював книги. Професор, якому Степан здавав іспит, порадив йому влаштуватися викладачем на курси української мови для держслужбовців. Степан послухав цю пораду, влаштувався на цю роботу, що згодом дало можливість йому купити одяг і перебратися у кімнату, яку запропонував Борис. На курсах Степан знайомиться з поетом Вигорським і починає дружити із ним.

    ІІ частина. Радченко жив скромно, вів здоровий спосіб життя, хоча заробляв він достатньо. Хлопець вивчав іноземні мови та літературу. Вигорський відправив оповідання Степана в журнал, і їх опублікували. Степан був щасливим, почував себе письменником.

    Одного дня у кафе він познайомився із дивною дівчиною Зоською. Із харківського журналу прийшов гонорар і запрошення продовжувати писати.  Радченко домагається прихильності Зоськи. Одного разу Степан бачить Максима (сина колишньої господині), той дуже змінився: зі скромного хлопця став розпусником і пияком.

    З часом Степан приєднується до літературних дискусій і покидає інститут. Його збірку ухвалюють до друку, він має отримати великий гонорар. Борис розповідає Степанові, що одружився з гарною дівчиною. З розповіді Богдана, Степан зрозумів, що то Надійка. Йому прикро, адже дівчина буде прибиральницею й куховаркою у міщанина.

    Радченка влаштовується працювати секретарем в журналі, багато працює, наводить лад і навіть стає незамінною людиною. Тож Степана обирають до культкомісії місцевкому. Хлопець вже рідше бачиться із Зоською, а одного разу необдумано пропонує їй одружитися – і вона дає згоду. Та Радченко уявляє собі, як романтика перетвориться в звичайні будні й змінює своє рішення. Він вирішує покинути дівчину. У присутності Зосі на одній вечірці він залицяється до інших дівчат, знайомиться з Ритою, балериною з Харкова. У Степана виник задум написати великий твір, він навіть продумав структуру, але чомусь не може почати працювати над ним.

    Степан у відчаї: він хоче зустритися і помиритися з Зоською, та дізнається, що дівчина через нього наклала на себе руки (отруїлася). Він переїздить до нового помешкання, купує меблі, облаштовує все сам, та квартира здається йому чужою.

    Герой зустрічається з Левком, який планує їхати на робуту на Херсонщині, згадує про своє село та мрії, і думає над тим, що і йому потрібно поїхати. Радченко згадав Надійку, і захотів зустритися з нею, та їх зустріч приносить лише розчарування. Зустріч з балериною Ритою здалася йому щастям. Степан біжить додому, сідає за стіл і починає працювати. Він писав свою повість про людей…