Тема: Поетична збірка «Зів’яле листя». «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Чого являєшся мені...». Життєві імпульси появи творів (автобіографічність). Широка емоційна гама почуттів ліричного героя, ствердження невмирущості почуттів, ідеалу кохання
ОЗНАЙОМТЕСЬ ІЗ ПОШТОВХОМ ДО НАПИСАННЯ ЗБІРКИ "ЗІВЯЛЕ ЛИСТЯ"
У 1896 році сорокарічний Іван Франко випустив у світ «Зів’яле листя» - книжку своїх поезій, яку назвав ліричною драмою. На той час він - уже геній, та ще юнак. який палає жагою творчості й жагою кохання. «Зів’яле листя» поет сам назвав «збіркою ліричних пісень, найсуб’єктивніших з усіх, які появилися у нас від часу автобіографічних поезій Шевченка…».
Поезії збірки, що складається із трьох «жмутків», передають внутрішній стан закоханої людини - від зародження почуття до його краху. Ліричний герой сам здійснює аналіз своїх переживань.
Іван Франко у «Зів’ялому листі» створює узагальнений і досить абстрактний жіночий образ, дбаючи про цілість, про єдиний монументальний портрет коханої, до якої постійно звертається його трагічне «я»,
Виразним автобіографічним моментом позначена поезія із третього «жмутку» «Тричі мені являлася любов». Знаємо його три любові: одна - «лілея біла», «невинна, як дитина»; друга - «гордая княгиня», «тиха та сумна», «мов святиня»: третя - «женщина чи звір», «сфінкс», «мара», «з гострими кіггями». Силою своєї майстерності Франко творить не три особи, а три силуети однієї й тієї ж постаті.
Поезія «Чого являєшся мені…», що належить до другого «жмутку» - це монолог-сповідь зболеної душі ліричного героя. В його уяві обличчя коханої, її постава, рухи, хода. Художні засоби поезії - епітети, порівняння - мають подвійне значення. Вони малюють чудову жіночу вроду і водночас передають крижаний холод у ставленні до ліричного героя: «уста твої німі», очі - «немов криниці дно студене». Серце закоханого ліричного героя, «неначе перла у болоті, марніє». Поезія сповнена великого самозреченого почуття: «Являйся, зіронько, мені хоч в сні!»
Більшість поезій другого «жмутку» витримана в дусі народної творчості. У вірші «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» врода коханої певною мірою протиставляється характерові дівчини. Серце - «колюче терня» чи слово гостре, «як бритва», не свідчать про черствість і жорстокість героїні. Суть у тому. що вона не любить. Ліричний герой не осуджує її, навпаки, він захоплений красою очей, «темніших ночі», її чаром, «що то запалює серце пожаром». У вірші багато пестливих форм: серденько, устонька. Збентежена душа ліричного героя ще сподівається на взаємність. Поєднання контрастних оцінок («Ой ти, дівчино, ясная зоре! Ти мої радощі, ти моє горе!») передає збентеженість ліричного героя. Цей твір Івана Франка покладений на музику А. Кос-Анатольським.
Яскравою народнопоетичною символікою відзначається поезія «Червона калино, чого в лузі гнешся». Червона калина - молода, вродлива дівчина, дуб - могутній, дужий юнак. Твір має форму діалогу між калиною і дубом. Відповідаючи на зверхні, несправедливі запитання дуба, калина їх спростовує: в неї немає сили тягнутися вгору, тому й свої ягідки схиляс додолу. Повторення в кожній строфі закінчення попереднього непарного рядка концентрує увагу на висловленій думці, посилює мелодійність звучання твору.
Геній Франка найповніше розкрив себе у другому «жмутку» віршів «Зів’ялого листя». Обробки народних пісень чи вірші, написані спеціально в народнопісенному ключі, мінорні й драматичні за змістом, входять у «Зів’яле листя», за словами Д. Павличка, «як сонячні промені в осінню галузку». Тут є речі такої простоти і глибинності, що їх можна зарахувати до най геніальніших поетичних творінь світової любовної лірики.
Ліричний герой Франка тут майже непомітно іронізує: не тривожся, це не сирота, не жебрак, а всього-на-всього прийшла любов. Цей вірш - як діамант-самородок, без нього важко уявити собі гігантський материк Франкової поезії.
Аналізуємо вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»
Прослухайте вірш: https://www.youtube.com/watch?v=i3WnWtx_urE
А тепер прочитайте виразно вірш в голос і про себе:
«Ой ти, дівчино, з горіха зерня»
Автор – Іван Франко
Рік написання – 1886
Жанр – ліричний вірш.
Рід: лірика.
Вид лірики – інтимна
Збірка – «Зів’яле листя»
Тема “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”: страждання ліричного героя через нерозділене кохання.
Ідея: любов може викликати не лише радісні почуття, а й сум, горе.
“Ой ти, дівчино, з горіха зерня” художні засоби:
Звертання: дівчино, ясная зоре.
Риторичні запитання: чом твоє серденько – ключе терня?, “чом твоi устенька…?” і подібні.
Епітети: колюче терня, тиха молитва, буря люта.
Порівняння: слово, як бритва; серце бентежить,як буря люта.
Перебільшення: ох, тії очі темніші ночі…
Антитеза: усміх/скрута, радощі/горе.
Протиставлення: усмiх – скрута, радощi – горе.
Віршований розмір “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”: п’ятистопний хорей.
Римування: аа – бб. (чаром-пожаром, ночі -не хоче)
Рима: парокситонна (наголос на передостанньому складі)
Висновок: Франко описує красу дівчини, використовуючи фольклорні мотиви і порівняння, властиві народній пісні. Ліричний герой закоханий, він дивується тому, як різні якості характеру поєднуються у його коханої — уста — «тиха молитва», а слово — «гостре, як бритва». Дівчина горда, зрозуміти її і здобути прихильність, — як дістати зернятко із твердого горішка, — дуже важко. Почуття любові ліричного героя таке сильне, що він ладен «згубити душу», вважає це і своєю радістю, і своїм горем.
Головний мотив поезії – печаль. Настрій вірша песимістичний.
Головна думка – кохання – це радість і страждання, це почуття не залежить від розуму й не підкоряється здоровому глузду. У вірші суміжне римування.
ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ НА ПИТАННЯ: "ЩО Я ВІДЧУВ КОЛИ ПРОЧИТАВ ТА ПРОАНАЛІЗУВА ВІРШ "ОЙ ТИ, ДІВЧИНО, З ГОРІХА ЗЕРНЯ"? (відповіді залишаємо в коментарях під цим постом, або в зошитах)
ПЕРЕГЛЯНЬТЕ НАСТУПНЕ ВІДЕО ЗАКОНСПЕКТУЙТЕ ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО ІВАНА ФРАНКА ТА ПРОСЛУХАЙТЕ СУЧАСНУ ПІСНЮ У ВИКОНАННІ ВІТАЛІЯ КОЗЛОВСЬКОГО НА ВІРШІ ІВАНА ФРАНКА: https://www.youtube.com/watch?v=mzNgVdO9rS4
ПОРІВНЯЙТЕ СЛОВА ПІСНІ З ОРИГІНАЛОМ ВІРША, ЩО ЗМІНЕНО?!
Автор: Іван Франко
Рік: 1896
Збірка: “Зів’яле листя”
Літературний рід: лірика
Жанр: ліричний портрет
Провідний мотив: нерозділене кохання
Віршовий розмір: чотиристопний ямб
Вірш «Чого являєшся мені у сні» увійшов до славетної збірки «Зів’яле листя», створеної 1886 року.
Покладений на музику композитором К. Данькевичем, він став популярним романсом.
Вірш «Чого являєшся мені у сні» — це зворушливий монолог, що вражає відображенням внутрішньої боротьби, душевних мук ліричного героя.
Закоханий юнак, який любить дівчину безнадійно, вона не відповідщає на його кохання. Він намагається вирвати її із серця, бо любов завдає йому страждань.
Читаєш вірш і відчуваєш всю силу почуття, глибину страждань цієї зраненої коханням людини. Туга відчувається у сповнених великого душевного болю, в епітетах і порівняннях, використаних у вірші. Вони передають частину образу коханої, її стриманість у ставленні до ліричного героя.
Про те, що ця любов закоханого не знаходить відгуку в серці дівчини, свідчать у поезії словами «німі уста», «криниці дно студене» її прекрасних очей.
Однак бажання забути образ милої було миттєвим. Ліричний герой просить хоч у сні приходити до нього і приносити змученому серцю миті щастя.
Як яскраво, поетично і разом із тим правдиво зумів передати поет невимовні страждання люблячого серця, гіркоту нерозділеного кохання. Написати так може лише любляча людина, яка все це сама вистраждала.
І це було дійсно так. Франкові «тричі приходила любов».
Ольга Рошкевич — перша і незабутня любов поета, Юзефа Дзвонковська, яка відмовила Франкові свідомо, знаючи про свою смертельну недугу, Целіна Журовська — «гордая душа».
Тільки вміючи так, до самозабуття, до самозречення, кохати, тільки маючи такий могутній, неповторний талант, можна було створити прекрасну пісню великої любові, яка хвилюватиме й захоплюватиме серця людей вічно.
Немає коментарів:
Дописати коментар