Українська література ДМ-12 17.05

                                                                  Сімнадцяте травня

Класна робота

Професія: Продавець продовольчих, продавець не продовольчих товарів

Курс: ІІ Група: ДМ-12 

ТЕМА:Розвиток національного театру, драматургії 1920-1930 рр. Життєвий і творчий шлях Миколи Куліша. Сатирична комедія «Мина Мазайло». Специфіка комедійного жанру: про серйозне легко, грайливо

За період 20-30-х рр. XX століття українська культура пережила своє становлення, розквіт і трагічний фінал. 

У XX столітті значного розвитку досяг національний театр. Перші спроби підготовки професійних акторів пов’язані з діяльністю драматичної школи, заснованої 1904 року в Києві при музичній школі М. Лисенка, де викладалися теорія і практика сценічного мистецтва.

На початку 20-х років в Україні діяло 74 професійні театри, численні самодіяльні театри на периферії та пересувні робітничо-селянські театри, що спеціалізувалися на агітках, прославляючи месіанізм пролетаріату.

Професійний театр розвивався в основному двома напрямками. Режисер Гнат Юра, спираючись на принципи романтичного та реалістично-побутового театру, схилявся до реалістично-психологічної системи, в репертуарі театру переважали п’єси національної драматургії.

     Натомість режисер Лесь Курбас постійно експериментував, випробував низку мистецьких шляхів – від психологічної драми до експресіонізму.

М. Куліш був обдарованою особистістю: талановитим військовим, громадським діячем, редактором, публіцистом, діячем української освіти, організатором літературного процесу в Україні. Перегорнемо сторінки віх життя і творчості драматурга, якому судилося прожити лише 45 років. Але за цей час він встиг зробити незрівнянно багато. 

Микола Куліш - людина складної, трагічної долі. На початку творчого життя Куліш не ставив перед собою великих і масштабних цілей. Проте досяг найбільших вершин. Від природи був щедро обдарованою особистістю: талановитим військовим, громадським діячем, редактором, публіцистом, діячем освіти, соціальним педагогом, прозаїком, полемістом, естетиком і теоретиком художньої культури, організатором літературного процесу в Україні. Але насамперед Микола Куліш – драматург, творчість якого відкрила нові напрямки в розвитку світового драматичного мистецтва ХХ і ХХІ століть.

Багатьма дорогами пройшов Микола Гурович Куліш – дорогами навчання, таврійського степу й України, дорогами війн, самовіддачі, духовного піднесення, дорогами творчості, відкриття, переслідувань. За недовге життя йому довелося пережити ледь не все, що тільки може випасти на долю людини. І на всіх дорогах, в усіх життєвих випробуваннях він залишався яскравою постаттю, що прагне справедливості, краси  і добра. 

Миколі Гуровичу Кулішу судилося прожити лише 45 років. Але за цей час він встиг зробити незрівнянно багато. За десять років всього письменницького стажу - десяток п'єс, і майже кожна була вдалим драматургічним матеріалом для блискучих спектаклів.

КОНСПЕКТ

У 20-ті роки в Україні діяли професійні теа­три, які, попри високу майстерність режисерів і акторів, по-різному бачили своє завдання в мис­тецтві. Перший, який очолив Гнат Юра, обрав психолого-побутовий напрям. Інший обстоював експериментальні вистави, поставлені Лесем Курбасом, прихильником експресіоністичного театру. Витоки обох театрів - Галичина, саме звідти була більшість членів колективів.

 У1920 р. театру, очо­люваному Гнатом Юрою, було присвоєне ім'я Іва­на Франка. Спочатку театр функціонував у Вінниці, згодом - у Харкові, а потім у Києві. Коли столицю перенесли до Києва, театр ім. І.Франка став провідним українським театром. Хоча Г.Юра побував у складі Молодого театру Л.Курбаса, це не вплинуло на творчу манеру режисера.

Взірцем для нього став реалізм Московського художнього театру, який відтворював зрозумілі картини ре­ального життя і не вимагав розгадування симво­ліки. Г.Юра був ближчим не до західноєвропейсь­кої, а української ментальності - емоційної, сен­тиментальної і конкретної. Тому його мистецтво близьке до театру корифеїв, традицію якого він утвердив у нових політичних умовах. По суті, це було мистецтво українського села, а Україна в 20-ті роки залишалася селянською. Тому позиція те­атру Івана Франка була близькою і зрозумілою пересічному глядачеві. Завдяки прекрасному ми­стецькому складу (сюди в різні роки входили А.Бучма, Н.Ужвій, Ю. Шумський) театр здобув ве­лику популярність.

«Молодий театр»  -  «Кийдрамте»  -  «Бе­резіль» - такий ланцюжок розвитку мистецького антиподу театру ім. І.Франка - експерименталь­ного театру Леся Курбаса. Лесь Курбас народився на території сучасної Тернопільщини, навчався у Львівському, а згодом Віденському університетах. У Відні вивчав філософію, відвідував драматич­ний відділ консерваторії. 

Початком режисерської роботи на бать­ківщині стала серія вистав під назвою «Театральні вечори» у Тернополі. У 1915 р. Курбас переїж­джає до Києва, де стає актором театру М.Садовського, а вже у вересні 1917 р. організовує «Моло­дий театр». За короткий час Курбас поставив більше 15 п'єс українських і зарубіжних авторів. Проте найповніше талант режисера виявився у творчо­му об'єднанні «Березіль», створеному в 1922 р. За чотири роки (до переїзду в Харків у 1926 р.) «Бе­резіль» Л.Курбаса став зразком експресіоністич­ного театру, класичність якого визнали в Європі. У Харкові мистецьке об'єднання «Березіль» реор­ганізувалося в театр, який на той час стає цент­ральним в Україні. Саме в Харкові перетинаються життєві й творчі шляхи Л.Курбаса та М.Куліша. Співпраця талановитих митців стала новим ета­пом розвитку театру.

Заслуга Л.Курбаса в тому, що він європеїзував український театр, який до того був національно-етнографічним, побутовим; створив експеримен­тальний театр українського модернізму. Театр Курбаса - це театр дії, який спирався на активну позицію глядача. Мистецтво, за Курбасом, повин­не вдаватися до образного перевтілення. Велику роль режисер відводив умовності в постановці п'єс. Замість звичних декорацій використовував, наприклад, двоярусні станки, які могли підлягати реконструкції прямо на сцені. Актори зверталися безпосередньо до глядачів і йшли до них у залу. Та найголовнішим було те, що Курбасові вдалося синтезувати глибокі національні традиції з най­новішими формами. Його вчення випередило час і збіглося з науковими досягненнями сучасної філософії і психології.

Драматургом-новатором був Микола Куліш, «талант світового масштабу. В сучасній йому дра­матургії він не мав собі рівних» (Ю.Смолич).

Тво­рець необарокової драми, корені якої сягають традицій Шекспіра і Лопе де Вега, вертепної дра­ми, прожив коротке, але яскраве життя. За десять років активної драматургічної діяльності він створив десять п'єс, кожну з яких можна назвати шедевром.

Дитинство і навчання в Олешках.

Назвали Куліша на честь Святого Миколая, то­му що народився майбутній драматург у перед­день одного з найулюбленіших свят дітвори - 18 грудня 1892 р. в с. Чаплинка на Херсонщині в бідній селянській родині.

 

    Проте від дитинства в нього залишилися суперечливі і гіркі враження та почуття. Антоніна Куліш, дружина митця, у своїх мемуарах детально виклала один із драматичних моментів його дитячих літ, записаний зі слів письменника, що засвідчує, що мати його неодноразово била за брехню та інші провини.

  Свої враження від дитинства загалом Микола Куліш лаконічно узагальнив у відомій автобіографії, написаній 1921 року російською мовою.

“ Початок мого дитинства -  самотність у хаті й схильність до блукання. Базар вабив мене недогризками, ярмарок – каруселями, церква – процесіями та хоровим співом; весілля своїми обрядами і музикою; похорони – поминанням й бубликами, та ще й те, що на похоронах мене не били ” .

      Із п’яти років хлопчик почав працювати у наймах. А з 9 років  - Микола Куліш навчався у церковно-парафіальній чотирикласній школі, де він проявив себе як здібний учень з надзвичайно гарною пам’яттю. Чаплинські інтелігенти (особливо енергійний шкільний вчитель Володимир Пилипович Губенко, який довго переконував батьків Миколи Куліша, що їхній син дуже здібний) вирішили допомогти обдарованому хлопцеві і зібрали кошти — близько 100 карбованців — щоб він міг продовжувати освіту в міському училищі повітового містечка Олешки.

      «У школі він так швидко, як ні один з його то­варишів, розумів усе, чого вчителька їх навчала. Коли у другому класі йому нічого було робити поміж однолітками - читав і писав він краще четвертогрупників - його перевели до третьої групи. За час навчання перечитав усі книжки зі шкільної бібліотеки. Учителі, побачивши, як ди­тина прагне науки, допомогли йому виїхати до міста, до школи другого ступеня (так називала­ся в той час міська школа, де навчали більше ма­тематики, географії, фізики, історії».

 

Мати Миколи Куліша померла досить рано – 1906 року. Батько починає часто випивати, згодом одружується і слабкі сімейні зв’язки між батьком та сином поволі обриваються.

Коли закінчилися гроші, Микола позбувся даху над головою і шматка хліба. На щастя, хлопчика прийняли до сирітського притулку й він зміг і далі продовжувати навчання. Та в цьому притулку завідуючою була ” стара карга ”. Вона знущалася з хлопчика, а він не міг і не бажав терпіти.

Спрага знань повела Миколу у п’ятикласну приватну чоловічу гімназію, де він захопився музикою, літературою, створив драматичний гурток з ровесників і сам для нього писав репертуар. А крім цього, читав однокласникам сатиричні вірші і редагував усі стінгазети та рукописні журнали чи альманахи, які виходили в цьому навчальному закладі, малював карикатури.

Коли гімназію закрили, здав екстерном гімназійний курс та поїхав на Кавказ. Юнак мріяв поступити до вищого навчального закладу, і в 1914 р. Куліш вступає на історико-філологічний факультет Одеського університету. Оселяється на квартирі родини Невеллів, свого гімназійного приятеля, де й познайомився зі своєю майбутньою дружиною Антоніною Невелль.  Але Перша світова війна перекреслила всі плани.

В Олешках юнак почав писати: спочатку вірші, фейлетони, епіграми, гострі статті, сатиричні поеми, які розміщав в учнівських часописах «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество». За часів навчання в Олешківському міському училищі Куліш створив учнівський драмгурток, в якому був і режисером, і актором, і драматургом.

Саме в Олешках Куліш і знайомиться з відомим письменником і перекладачем Іваном Дніпровським, який згодом написав багато спогадів про Куліша. Їхню дружбу розірве Іванова смерть від туберкульозу у грудні 1934 р. Про­те починається Перша світова війна, і Куліш іде на фронт.

Перша світова війна. Період громадянської війни та Української    революції.

У серпні 1914 року М.Куліша мобілізували до війська. В армії несподівано для себе Микола Куліш робить військову кар'єру. Спочатку він служив рядовим у запасному батальйоні і перед відправкою на фронт захотів побачити свою наречену Антоніну, яка була вчителькою у селі за 72 версти від казарми. Тому він самочинно залишив казарму, через що отримав покарання від полковника, хоча й не дуже суворе.

Потім Куліша відправили до Одеської школи прапорщиків, після закінчення якої він вирушає на фронт. У 1915–1917 роках проводить на передовій. І тут продовжує писати твори. Здебільшого це були вірші й невеличкі драматичні сцени. Деякі його поезії друкувалися в армійській газеті, а одноактні п'єси розігрували солдати.

Перша світова війна погано відбилася на здоров'ї Миколи Куліша: у нього два поранення, контузія, посилення критичних настроїв. У 1917році, вже будучи офіцером, Микола Куліш під час Лютневої революції стає на її бік, пов'язуючи з цим свої надії на побудову гуманістичного і справедливого суспільства.

З початку 1918 — голова Олешківської ради робітничих і селянських депутатів. Куліш формує в Херсоні Перший український Дніпровський Полк. За гетьманського правління П. Скоропадського Миколу Куліша було ув'язнено на 5 місяців.

1919 р. був нелегким: Куліш хворіє тифом, потрапляє під розстріл денікінців, відступає разом із червоною армією. В Олешках застає радянську владу.

1921 р. стає свідком страшного голоду в степовій Україні. Враження лягли в основу п'єси «97», яка мала згодом вели­чезний успіх. «"97" виставлялася на харківській сцені без­ліч разів, і на 50-ту, ювілейну, виставу Миколу запросили приїхати... Микола вперше бачив свою п'єсу на сцені. Він сидів у ложі, його фотографу­вали з усіх боків. Після третього акту режисер проголосив зі сцени, що автор п'єси - в залі. Зірвалися оплески і не вгавали, а Миколу, який не хотів іти на сцену, артисти винесли на руках».

Кулішеве кохання

Антоніна (Тося), донька Невеллів, 1915 р. стане дружиною Куліша. У цьому шлюбі народяться Ольга, чия гра на фортепіано надихнула батька на написання «Патетичної сонати», і син Володимир. Микола Куліш, як і його дружина, був музикальним, умів грати на скрипці, мандалині й геліконі, більше того, він разом із членами родини Невеллів організував невеличкий сімейний оркестр.

Після війни переїжджає до Одеси. Тут виникає  любовний трикутник. Куліш боляче переживає цю історію: хоча жінка й опікується вихованням дітей, облаштуванням побуту, проте душа чоловіка прагне бачити перед собою передусім Музу, яку Куліш зустрів в міщанській Одесі навесні 1924 р. під іменем Ладушка, або Олімпіада Костянтинівна Корнєєва (за чоловіком Маслова), яка працювала директоркою дитячого садка.

Вона бачила в Кулішеві насамперед поета, якому бракувало душевної підтримки, романтичної мрії.  Це було кохання, сповнене чар весни й південного аромату. Микола Куліш не зміг розірвати з родиною, але до останньої його п’єси лунатиме мотив поетичного, нездійсненого кохання-туги. Стосунки поступово обриваються...

Перебування в Одесі, Зінов'євську і Харкові.

1922 р. Куліш переїжджає в Одесу. Працює інспектором Народної освіти в Олешківському повіті, редагує газету «Червоний Шлях» у Зінов'євську (тепер Кіровоград). У цей період він складає першу українську абетку  для дорослих — «Первинка», в якій автор використав твори класичної української літератури, а також деякі власні.

Відкриває українські школи, забезпечує їх кадрами. Організовуючи школи, дбаючи за учнів та вчителів, Микола Куліш багато подорожує південною Україною. Під час голоду 1921–1922 років Куліш усяко намагався допомогти учням. Вступив у Комуністичної партії більшовиків України, за свідченням дружини, насильно.

 

  Роки перебування в Одесі ( 1923-1925 ) – це роки безупинної боротьби між ретельним виконанням службових обов’язків, адже працював інспектором Одеської обласної народної освіти, і бажанням творити. Куліш міг писати лише тоді, коли було ідеально прибрано, підлогу вимито, а до його стола взагалі ніхто не мав права підходити, оскільки всі речі там лежали на раз і назавжди встановленому місці.

   У 1924 написав п'єсу “ 97 ”, у якій розповів про голод 1921-1922 р. на Херсонщині. Постановки цього твору на харківській сцені принесли Кулішу загальне визнання. За один тільки сезон у Харкові її поставили більше п’ятидесяти разів, чого не спостерігалося стосовно жодного драматичного твору.  

У 1925 р. переведений до Харкова як шкільний інспектор. Тут він поринає в літературну роботу. Драматургові здавалося, що тут йому створять усі умови для творчості.

 «У Харкові він познайомився з Хвильовим осо­бисто... Вони дуже здружилися і організували ВАПЛІТЕ. Миколу обрали президентом ВАПЛІТЕ. Тоді у нашу скромну квартиру заходили най­визначніші письменники.

Не було такої п'єси, якої б Микола не прочитував друзям-письменникам, особливо таким, як М.Хвильовий, Ю.Яновський, І.Дніпровський, М.Яловий і обов'язково Лесь Курбас. Микола дуже прислухався до зауваг своїх друзів. Часто виправ­ляв, додавав або скреслював, як йому радили».

 

Переїзд до Харкова і знайомство та дружба Куліша із Хвильовим, Тичиною, Остапом Вишнею, Яновським, Лесем Курбасом та його театром “Березіль” вчинили справжню революцію у творчості Куліша.  Але ейфорія перших днів і великі сподівання на розвій творчості швидко зникли, коли Микола Гурович глибше познайомився з темною стороною харківського мистецького і навколо літературного життя.                                 Він писав: ”Дрібниці, політиканство, заздрість, конкуренція, плітки, фальш і старість, старість, одягнена у мундир чиновний, - ось літературне поле. Є окремі гарні працівники, та вони мудро заховані у мушлі свого мислення і творчості ”.

З Хвильовим та Вишнею Куліш їздив на полювання качок, але сам не був мисливцем. Щоб не повертатися без пташатини, купував її на ринку. Мабуть, це з його поведінки скопіював Остап Вишня подібний випадок у своїх ” Мисливських усмішках ”.

Курбас і Куліш. «Курбасе. Курбасе! Чи правильно ми жили, чи правильно мислили?»  

Лесь Курбас народився на території сучасної Тернопільщини, навчався у Львівському, а згодом Віденському університетах. У Відні вивчав філософію, відвідував драматич­ний відділ консерваторії.

Початком режисерської роботи на бать­ківщині стала серія вистав під назвою «Театральні вечори» у Тернополі. У 1915 р. Курбас переїж­джає до Києва, де стає актором театру М.Садовського, а вже у вересні 1917 р. організовує «Моло­дий театр».

 

За короткий час Курбас поставив більше 15 п'єс українських і зарубіжних авторів. Проте найповніше талант режисера виявився у творчо­му об'єднанні «Березіль», створеному в 1922 р. За чотири роки (до переїзду в Харків у 1926 р.) «Бе­резіль» Л.Курбаса став зразком експресіоністич­ного театру, класичність якого визнали в Європі. У Харкові мистецьке об'єднання «Березіль» реор­ганізувалося в театр, який на той час стає цент­ральним в Україні. Саме в Харкові перетинаються життєві й творчі шляхи Л.Курбаса та М.Куліша. Співпраця талановитих митців стала новим ета­пом розвитку театру.

 

Микола Куліш вважав Леся Курбаса видатним режисером і мислителем, ціну­вав як аналітика мистецтва і літератури і як одного з теоретиків української культури. Кур­бас для Куліша був митцем, який не просто давав сценічне життя його творам, а робив це надзви­чайно талановито. Лесь Курбас вважав Миколу Куліша провідним українським драматургом, був одним із найглибших аналітиків його творчості.

 Дружба між Кулішем і Курбасем тривала 8 років — аж до смерті і мала великий вплив на становлення українського театру в першій половині  20 століття. Через те, що Лесь Курбас дуже шанував Куліша, його п'єси ставилися у театрі “ Березіль “ найчастіше. Про Курбаса говорили, що він міг поставити навіть таблицю множення. Безпосередньо Лесь Курбас поставив п'єси ” Народний Малахій ”,” Мина Мазайло ”,  “ Маклена Ґраса ”,  за його підтримки ставили п'єси «Комуни в степах» і «97». Якби не заборони, у цьому театрі також було би поставлено інші комедії — це було в намірах театру «Березіль».

  Літературний диспут 1925-1928 рр. був важливою подією. В лице партійним емісарам Москви Курбас, Хвильовий і Куліш заявили, що справжній мистець ні перед якою силою не поступиться своїм мистецьким суверенітетом.  Куліш запекло боронив Курбаса, назвавши його геніальним режисером. Він осудив радянських письменників, що вони задля кар'єри і власної безпеки бояться чіпати національну проблему. Найкращі твори Куліша назавжди були заборонені.  Вони не скорилися владі і за це були суворо покарані.

Лесь Курбас вважав Миколу Куліша провідним українським драматургом і неодноразово говорив про це у численних виступах, диспутах, статтях. Курбас був також одним із найретельніших аналітиків творчості Куліша. Відзначаючи особливість драматичної манери, режисер акцентував увагу на тому, що вона «романтична в реалістичному».

Куліша різко засудили за п’єсу  «Комуна в степах» та виключили з партії, у Березолі зняли з постановки всі його вистави Куліша та найгірше те, що і Курбас змушений був кинути театр та переїхати до Москви. Обидва вони не змогли протистояти системі і не змогли нічого зробити. Та хоча би не зрадили своїм ідеалам   та одне одному.    

Увесь смисл у вірі, і добре , коли людина вірить.

Вирок. Соловки. Табір Сандормох.

Восени 1933 року Кулішеві з Курбасом ще вдалося поставити у “Березолі”              ”Маклену Ґрасу”. Ця п’єса виявилася останньою Кулішевою художньою річчю, яку побачила публіка. Та правляча верхівка прекрасно збагнула підтекст драми, те, що твір не про Польшу, а про Україну, що демонським грачем у ній виступає компартія. Після сьомої вистави п’єсу заборонили, а “ Березіль ” ліквідували.

3 грудня 1934 року,  після похорону свого друга Івана Дніпровського, Миколу Куліша було заарештовано органами НКВС і звинувачено в приналежності до терористичної організації. Під час судового процесу в   “Справі боротьбистів“ у березні 1935 Куліша засуджено до 10 років Соловецьких таборів із конфіскацією майна, і камера-одиночка йому були гарантована.  На Соловках утримувався в суворій ізоляції. Його вивезли етапом десь на переломі 1937 — 38 року. На всі запити Кулішевої дружини відповідні вищі установи в Москві відповідали — “не знаємо”.          

Миколу Куліша, як і Курбаса, Підмогильного, Зерова, було розстріляно в листопаді 1937 р за постановою особливої трійки НКВС по Ленінградській області   від 9 жовтня 1937 р. Усього вихідців з України було 240 із 1111 осіб, розстріляних в урочищі Сандормох на честь 20-ї річниці жовтневої революції. Всі вони, як і колись, знову були разом... Реабілітований посмертно 4 серпня 1956 за відсутністю складу злочину.

Творчість. У кіно. Вселюдські, «вічні» мотиви та проблеми у п’єсах.

«БЕЗ БРЕХНІ І ФАЛЬШІ»

Микола Куліш займався літературною діяльністю майже все своє життя — 30 років із 45. Драматург писав навіть тоді, коли перебував на Соловках, в ув'язненні. За 1923 — 1934 роки Микола Куліш створив близько 15 п'єс. Проте тексти першого («На рыбной ловле») та останнього («Такі») твору були вилучені у письменника під час арешту, і тому вважаються втраченими.

Загалом у літературному розвитку Миколи Куліша містечко Олешки посідає особливе місце, адже тут він починає писати. Перші його твори — це сатиричні вірші, фейлетони, епіграми, що з'являються на сторінках учнівських рукописних журналів «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество», ініціатором і редактором яких він сам і був. Інші, недруковані твори поширювалися у списках серед підлітків та молоді і згодом мали значний вплив на них.

Початком активної драматургічної діяльності Куліша можна вважати 1924 р., коли він написав п'єсу «97». Хоча твір не був новаторським, вразила сила таланту письменника у змалюванні страшного голоду 1921 р. Висновок після прочитання п'єси на­прошувався сам: державна політика щодо ук­раїнського села несе горе, призводить до трагедії. Торжествує комуна, яка поставила селянина на коліна, силою зламала його.

Соціально-психо­логічна драма «Зона» засвідчила прихід нового ти­пу Кулішевих героїв - інтелектуально сформованих особистостей. Крім цього, в інших п'єсах письмен­ник продемонстрував свій комедійний талант.

Куліш розвивав інтелектуально-психо­логічні традиції драматургії Винниченка, характери у його творах такі ж трагедійні, як у Шекспіра, гро­тескні й епатажні, як у Мольєра. М.Куліш збагатив жанрову палітру української драматургії. Він роз­вивав жанри соціально-побутової драми («97», «Комуна в степах»), побутової комедії («Отак заги­нув Гуска»), психологічної драми («Зона», «Закут»), гротескної сатиричної комедії («Хулій Хурина»), соціальної комедії («Мина Мазайло»), соціально-метафоричної драми («Маклена Ґраса») тощо.

1927р. - завершена п'єса «Народний Малахій», 31 березня 1928 р. поставлена Курбасом. Вистава мала великий успіх, викликала дискусію. Офіційна критика була нищівною. Згодом твір за­боронили. «Народним Малахієм» Куліш сказав про те, що не наважувалися сказати інші: про заміну старої релігії новою, соціалістичною, де Єрусалимом є Москва, а Богом Ленін.

Перші п'єси  «97» (1924), «Комуна в степах» (1925) переважно реалістично-побутового характеру; комедія-фарс «Хулій Хурина» (1926) має експресіоністичні риси; «Зона» (1926) — гостра сатира на партійних кар'єристів, комедія «Отак загинув Гуска» (1925) має елементи символізму. Творчою вершиною стали п'єси «Народний Малахій» (1927), «Мина Мазайло» (1929). Тема цих п'єс — облудність ідеалів комуністичної революції, національне пристосуванство і фальш міщанського середовища. «Патетична соната» (1929) показує боротьбу трьох сил — комуністичної, білогвардійської і національно-патріотичної у 1917-18 рр. У п'єсі використано засоби тогочасної експериментальної драми у поєднанні з традиційним українським театром (вертеп).

У 1930-х рр. Куліш написав п'єси «Маклена Граса» (1933), «Прощай, село» (1933), «Поворот Марка» (1934), «Вічний бунт» та ін. Твори Куліша гостро критикувала офіційна критика. Більшість його творів були поставлені на сцені театру «Березіль»                  Леся Курбаса.

За творами письменника знято телефільми: «Закут», «Мина Мазайло», «Народний Малахій». Йому присвячено стрічки: «Микола Куліш» (1970), «Микола Куліш» (1991), документальні кінокартини «Пастка», «Тягар мовчання» (1991).

 

5. Перегляньте запропоновані відеоматеріали за наступними посиланнями, або прочитайте сатиричну комедію «Мина Мазайло».

https://www.youtube.com/watch?v=ohABDBnf3kE ,

https://www.youtube.com/watch?v=5V0twnMaHjk .

 

6. За результатами переглянутого відео та прочитаного матеріалу складіть паспорт до комедії та опорний конспект.

 

Ø 7.  Завдання необхідно виконати перейшовши за посиланням на оцінку - https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=5925841 .