Дванадцяте квітня
Тема: Урок виразного читання №2. Поезії Лесі Українки
Декламування віршів Лесі Українки: "Стояла я і слухала весну..", «Contra spem spero!», «Слово, чому ти не твердая криця…», «Мріє, не зрадь».
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: Виписати із теорії літератури визначення "драма-феєрія", читати "Лісова пісня".
Дванадцяте квітня
Тема:Драма-феєрія «Лісова пісня». Фольклорно-міфологічна основа. Символічність образів Мавки і дядька Лева – уособлення духовності і краси.
Теорія літератури: Драма-феєрія (або просто феєрія; фр. féerie, від фр. fée — фея, чарівниця) — один із жанрових різновидів драми. Для цього виду властивий фантастично-казковий сюжет, поряд із людьми діють створені уявою письменника фантастично-міфічні істоти.
Перегляньте відео : https://www.youtube.com/watch?v=mcuLnpNydmE - фольклорно-міфологічна основа драми-феєрії "Лісова пісня".
Законспектуйте:
МАВКА: Центральним образом «Лісової пісні» є образ Мавки. Вона втілює ідеали: гармонійної людини, вічного людського хисту, краси, несе людству оте Лесине, «що не вмирає».
Мавку від довгого зимового сну розбудила мелодія Лукашевої сопілки — незвичайний спів весни, як думалось їй спочатку. Дізнавшись від дідуся Лісовика, що «то хлопець на сопілці грає», вона захотіла його побачити. Застереження досвідченого Лісовика.
… Минай людські стежки, дитино,
бо там не ходить воля,— там жура
тягар свій носить. Обминай їх, доню:
раз тільки ступиш — і пропала воля! —
здається Мавці дивним.
Для неї воля, природа, життя — нероздільні.
Ну, як-таки, щоб воля — та пропала?
Се так колись і вітер пропаде! —
дивується вона.
«Людський хлопець, дядька Лева небіж, Лукаш на ймення», зацікавлено розглядаючи Мавку й одночасно граючи на сопілці українські веснянки, зачаровує лісову красуню — і в її серці зароджується незгасне кохання до юнака.
Прекрасними й дивними здаються Мавці люди порівняно з лісовими істотами: лише люди «так ніжно… кохаються», уміють творити щось «вічне і величне», лише людина може прожити життя, залишивши по собі красу. Тепер усе попереднє життя їй згадується крізь серпанок смутку, а майбутнє мріється лише з людьми, лише з коханим, з яким у неї багато спільного. Адже й Лукаша вразила особлива краса лісової чарівниці, дивний вираз очей, її незвичайна, багата, поетична мова.
Оцей особливий стан Мавки, зацікавленої людьми, закоханої в людину, особливо виразно розкривається в її монологах, що починаються словами «Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?», «Коли б ти, нічко, швидше минала!» і в діалогах із Лукашем.
У другій дії бачимо лісову вродливицю серед людей. Тут вона символізує людину, що не зазнала впливу суспільства, у неї душа не «така саміська», як у людей, вихованих суспільством. Навіть мудрий дядько Лев не знає такого слова, яке б розкрило їй таємниці суспільної людини, допомогло збагнути людські клопоти.
На відміну від більшості людей, Мавка перебуває в повній гармонії з природою, для неї робота — не повинність невільника, раба, наймита перед своїм хазяїном, не лише засіб до існування, а потреба душі, розумне, осмислене діяння, нероздільне з красою. Тому, коли Мавка «глядить корів, то більше дають набілу»; нивка, яку вона обробляла, родить гарно, як ніколи до того; ліс, дарами якого бережно, розумно користується, відкриває перед «нею всі свої скарби; на подвір’я, яке «умаїла квітками попідвіконню — любо подивитись!»
Живучи в Лукашевій сім’ї, Мавка спіткалася із грубістю, черствістю, егоїзмом. І вона добротою, ніжністю хоче захистити чисте кохання від цих проявів зла, захистити «цвіт душі» свого коханого, своє і його щастя. У цій боротьбі ніжна Мавка виявляє стриманість, терплячість — на грубощі Лукашевої матері відповідає лагідно й покірно. І хоч зневіряється на якусь мить і йде в обійми забуття, та знову воскресає для боротьби за щастя, за кохання, за добро, за красу людської душі й торжество правди. Мавка завжди поривається до ідеалу, до краси. Ці думки увиразнюються фразеологізмами: «Не зневажай душі своєї цвіту», «Смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись», «Що ж? Хіба крові не варта краса?», «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає». Безсмертна лісова царівна все-таки виходить переможницею в боротьбі за «цвіт душі» свого коханого. У кінці твору вона спалахує давньою красою, з’являється перед юнаком знову «у зорянім вінці», знову разом із ним єднає свою долю. Правда, краса, благородство перемагають над усім лукавим, потворним, антигуманним.
ДЯДЬКО ЛЕВ: Дядько Лев «дуже добрий з виду», у нього «довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої шапки-рогатки», на ньому світлий, ясно-сивого кольору полотняний одяг, що свідчить і про високий естетичний смак тих, хто цей одяг робив, і про високий естетичний смак тих, хто його носить.
Змальована світлими фарбами зовнішність дядька Лева гармонує з душевною його красою та з ніжною красою лісового куточка.
Досвідчений дядько Лев з тих обдарованих буйною фантазією людей, які можуть упіймати казку вітру, землі, місяця, води, пташки, дерева, трав, а силою отого мудрого слова одухотворити добро, красу чи знешкодити зло; він з тих людей, які в лісі можуть «зустріти» Лісовика й Перелесника, Мавку й Русалку, Водяника. Дуже трепетно він ставиться до столітнього дуба, прагнучи зберегти лісового красеня від сокири, заповідає поховати себе саме під ним. На жаль, споживацький спосіб життя перемагає: Килина з матір’ю Лукаша після смерті дядька Лева продають його.
Дядько Лев – це гармонійний образ, тому що він є уособленням мудрості, духовності, розумного ставлення до природи. Наприклад, він намагається не зашкодити живій природі (оберігає дуб), уміє ладити з нечистю, захищає Мавку. Отже, дядько Лев живе у злагоді з природою і тому є гармонійною людиною.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: Порівняти образи Лукаш-Килина, Мавка-Килина.
Немає коментарів:
Дописати коментар