Тема: Призначення поета й поезії, мужність ліричної героїні, автобіографічні мотиви («Слово, чому ти не твердая криця…»).
Поетична спадщина Лесі Українки не тільки належить українському народові, а й входить до всесвітньої скарбниці художнього слова. А поетичним маніфестом письменниці, її мистецьким кредо став вірш «Слово, чому ти не твердая криця?». Письменниця звертається до слова, яке повинне підіймати народ на боротьбу, а отже, «здіймати вражі голови з плеч». З іменем Лесі Українки в українську літературу ввійшов співець осяйних ідеалів людства, письменник-громадянин.
Жанр | Громадянська лірика |
Тема | Звернення до слова, як до могутньої зброї в руках людини |
Ідея | Уславлення міцної зброї, тобто слова, яке в умілих руках перетворюється на меч. Ліричний герой звертається до слова, як до єдиного, що може її захистити, чим вона може добитися справедливості |
Римування | Парне |
Віршовий розмір | Чотирьохстопний дактиль |
Епітети | Твердая (криця); гострий, безжалісний (меч); вражі (голови); щира, гартована (мова); (зброя) іскриста; невідомих (братів); месники (дужі); хворі (руки) |
Метафори | Зброя «іскриста». «єдиная зброя». «меч на катів». «щира, гартована мова». |
У першій строфі поезії письменниця звертається до слова, яке повинне підіймати народ на боротьбу, а отже, «здіймати вражі голови з плеч». А наступна строфа — це по суті аналіз «своєї письменницької громадянської позиції». поетеса ніколи не видобувала фальшивих нот зі своєї ліри для боротьби з ворогом, гартувала слово кров’ю власного серця. Це добре передано за допомогою алітерації — звукових повторів. Третя строфа — переконання в доцільності своєї письменницької праці, адже її слова приносять людям утіху. У наступній строфі — думка, що її «слово». може стати «кращим мечем на катів». Дві останні строфи сповнені радісним переконанням: гартоване кров’ю серце, щире, вистраждане всім життям, художнє слово стає міцною зброєю лише тоді, коли його візьмуть дужі месники, задля яких вона й гартує цю свою зброю.
Прочитайте поезію та проаналізуйте
«Слово, чому ти не твердая криця» Леся Українка
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Ти, моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб’єш…
Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів,
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.
Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою…
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!
25/ХІ 1896
Автор – Леся Українка
Рік написання – 1896
Збірка – “Думи і мрії”
Рід – лірика
Вид лірики – громадянська
Жанр – ліричний вірш.
Напрям – модернізм
Тема — звернення до слова, як до могутньої зброї в руках людини.
Ідея — уславлення міцної зброї, тобто слова, яке в умілих руках перетворюється на меч. Ліричний герой звертається до слова, як до єдиного, що може її захистити, чим вона може добитися справедливості. Лірична героїня прагне удосконалити його й передати «месникам дужим».
Провідний мотив – мотив боротьби узгоджується з мотивом творчості.
Головна думка: Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє! Може, в руках невідомих братів Станеш ти кращим мечем на катів..
Римування – суміжне.
Віршовий розмір – чотирьохстопний дактиль.
Художні засоби:
епітети: твердая(криця); гострий, безжалісний (меч); вражі (голови); щира, гартована (мова); (зброя) іскриста; невідомих (братів); месники (дужі); хворі (руки);
метафори: слово — «зброя іскриста», «єдиная зброя», «меч на катів», «щира, гартована мова».
порівняння: слово… гострий, безжалісний меч.
уособлення: піде луна по твердинях тиранів…
риторичні питання: Слово, чому ти не твердая криця, Що серед бою так ясно іскриться?
риторичний оклик: Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє!
риторичне звертання: слово, зброє моя
антитеза: іншим на втіху, на смуток мені.
синекдоха: вражого ж серця клинком не проб’єш…
Твір побудований на персоніфікації: до свого слова авторка звертається як до живої істоти, порівнюючи його з гострим мечем та іскристою зброєю. Система вдало дібраних епітетів допомагає створити образ, який став символом не лише поезії Лесіної поезії. Поетеса вважає, що її слово може бути «мечем на катів» не лише в її руках. І коли не залишиться сил у неї, нові месники підіймуть зброю і кинуться одважно до бою:
«Зброя моя, послужи воякам краще, ніж служиш ти хворим рукам!»
Леся Українка розуміє, що боротьба буде нелегкою, будуть поразки і страшні жертви, але це не лякає її.
Образи, символи вірша
слово — гострий меч на катів, іскриста зброя,
«щира гартована мова» — клинок, яку героїня «видобуть з піхви готова».
Історія написання вірша
Цього вірша поетеса створила 25 листопада 1896 року, після того, як у 1984-1985 роках у додатку до Емського указу з’явилися статті, які взагалі забороняли все українське. Така жорстока заборона послужила імпульсом для написання твору.
Тема: Відданість своїм мріям, наполегливе прагнення до мети («Мріє, не зрадь»). Зображення повені людських почуттів у вірші «Стояла я і слухала весну…».
Прочитайте та проаналізуйте поезію
Леся Українка “Мріє, не зрадь”
Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей.
А тепера я в тебе остатню надію вложила.
О, не згасни ти, світло безсонних очей!
Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари
в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть,
вже ж тепера мене не одіб’ють від тебе примари,
не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.
Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.
Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя.
Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,
і тепер вже немає мені вороття.
Тільки — життя за життя! Мріє, станься живою!
Слово, коли ти живе, статися тілом пора.
Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
той не вмре, не здобувши нового добра.
Мріє, колись ти літала орлом надо мною, —
дай мені крила свої, хочу їх мати сама,
хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,
а як прийдеться згинуть за теє — дарма!
З/VІІІ 1905
“Мріє не зрадь” рік написання -1905
Жанр: ліричний монолог
Літературний рід – лірика
Вид лірики – філософська
Літературний напрям – модернізм
Тема: зображення сильної волі та віри, самозречення заради високої мети.
Ідея: заклик до боротьби за навколишнім та своїм внутрішнім світом заради досягнення цілей, заради здійснення мрій.
Основна думка: “Мріє хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною, а як прийдеться згинуть за теє — дарма!
Римування: перехресне
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб з пірихієм
Художні засоби та синтаксичні засоби: епітети, метафори, риторичні звертання та оклики, анафора, інверсія, гіпербола.
Прочитати та проалізувати вірш
Рік написання – 1895
Збірка «Думи і мрії»,цикл «Мелодії»
Жанр “Стояла я і слухала весну”: Пейзажна лірика
Ідея “Стояла я і слухала весну”: возвеличення почуття кохання,що дає людині радість,мрію,надію;уміння ліричної героїні жити в гармонії зі світом природи .
Тема “Стояла я і слухала весну”: Зображення весняного відродження природи, сподівання ліричної героїні на щастя і сум через його недосяжність, через утому від життєвих змагань.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб
Римування: суміжне
Рима: чоловіча
Художні засоби “Стояла я і слухала весну”: уособлення, метафора; синтаксичні засоби; інверсія.
метафори: слухала весну, Весна мені багато говорила, співали мрії
епітети: пісню дзвінку, голосну, таємно-тихо
Дієслівний ряд стояла, слухала, говорила, співала, шепотіла передає мінливість світлих почуттів героїні.
Сюжет: Показано гармонію природного оновлення з душевним станом ліричного героя.
Композиція: Восьмивірш,що складається з двох катренів.
“Стояла я і слухала весну” літературний паспорт можна доповнити такою інформацією.
Вірш Лесі Українки «Стояла я і слухала весну» (1895) сповнений свіжості й тепла прекрасної пори року. Всього у двох строфах Леся Українка вмістила багату палітру відчуттів, які бентежать душу навесні:
Стояла я і слухала весну.
Весна мені багато говорила.
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.
Лірична героїня вміє не просто слухати весну, а ніби спілкується з нею як із персоніфікованим образом
Особливо Леся Украïнка любила весну як пору вiдродження, оновлення, надiï. Тому лiрична героïня ïï поезiï стояла i “слухала весну”, яка ïй “багато говорила”, спiвала пiснi про любов, молодiсть, радощi й мрiï. Прекрасна пейзажно-iнтимна поезiя покладена на музику.
Ця поезія сповнена виразними інтонаціями через недосяжність щастя, втому від життєвих змагань.
Вміння ліричної героїні “слухати весну” дало їй змогу почути дзвінку й голосну пісню, закличну мову і таємний шепіт. Голоси весни оспівують любов, юну красу, радощі – все те, про що колись мріялось.
Немає коментарів:
Дописати коментар