Двадцять дев*яте березня
Класна робота
Професія: Кравець; закріник Курс:І Група: КРЗ-10
Тема: Альманах
«З-над хмар і з долин», угруповання «Молода муза». Життєвий і творчий шлях Лесі
Українки. Драматична спадщина.
Вибірковий конспект
«Молода муза». — літературне угруповання українських письменників, діяло у Львові протягом 1906-1909 рр. як клуб літераторів. До «Молодої музи». належали В. Бирчак, П. Карманський, Б. Лепкий, О. Луцький, В. Пачовський, С. Твердохліб, С. Чарнецький, М. Яцків. Близькими до цієї групи були такі письменники, як Ф. Коковський, М. Рудницький, О. Туринський, композитор С. Людкевич, скульптор М. Паращук, маляр І. Северин.
1907 р. — маніфест групи галицьких письменників «Молода муза». спрямований проти реалізму в літературі та національного волюнтаризму. Більшість модерністів групувалася навколо журналу «Світ». (1906-1907 рр.) та часопису «Будучність». (1909 р.). Пізніше об’єдналися навколо львівського часопису «Молода муза». (П. Карманський, В. Пачовський, Б. Лепкий, С. Твердохліб, М. Яцків). Маніфест 1907 року пропагував аполітизм, чисте мистецтво, утечу від життя, культ підсвідомого. «Молодомузівці». запровадили й активно експлуатували деякі нові теми: утечу від життя, оспівування смерті, самотності, зображення нічного життя великих міст, артистичної богеми, культ підсвідомих видінь, які не були новими для європейської літератури, однак в українській літературі ще не прозвучали з достатньою силою. У зв’язку із цим частину їхнього дискурсу становив інтерес до французького символізму й зокрема перекладів Бодлера. Однак поезія «молодомузівців». так і не виробила нової мови для вияву нових почуттів. Вона застосувала старі слова, стару метрику, старі, часто фольклорні кліше. «Молода муза». не мала концептуальної естетичної програми й відповідно солідного теоретичного дискурсу. Вони представлені кількома відомими заявами, серед яких стаття Остапа луцького в газеті «Діло». 17 листопада 1907 p., яку Франко у своєму коментарі назвав «Маніфестом «Молодої музи». Як відзначала С. Павличко, «у теоретичному сенсі цей дискурс був досить кволим. «Молодомузівці». усвідомлювали проблему, але не змогли не тільки її вирішити, але й сформулювати коректно своє завдання. Вони передовсім заперечували народницьку традицію та її відповідне літературне втілення — реалізм. «Молодомузівці». досить чітко орієнтувалися на Захід, бо саме звідти приходили, а не виростали на рідному ґрунті нові художні ідеї». Група навколо журналу «Українська хата». (19091914 рр.), зокрема М. Сріблянський, М. Євшан, А. Товкачевський, Г. Чупринка, П. Богацький, пропагували культ сильної особистості, роздвоєної душі, настроєності, крайнього індивідуалізму. Якщо «молодомузівці». спромоглися лише позначити певні координати нового модерного дискурсу й нової філософії мистецтва, то розвинули їх Микола Євшан та його колеги з київського журналу «Українська хата». (1909-1914 рр.). Ніцшеанство лягло в основу дискурсу «хатян». Завдання журналу — принести «помочі і світла в темну українську хату». Засновники журналу прагнули розширити рамки української культури, модернізувати її, головним об’єктом їхньої критики було «старе». народництво або українофільство в усіх його політичних та мистецьких виявах. Головний опонент «хатян». — народницька критика, представлена газетою «Рада». її постійним автором Сергієм Єфремовим. Усупереч назві «Хату». цікавило місто, її настанови були принципово антинародницькими. Тут друкувалися поезія й проза «модерністів». передовсім поетів «Молодої музи». а також «модерністів». російської України — Миколи Вороного, Олександра Олеся, Миколи Філянського та ін. Загалом усі, чия творчість була позначена естетичними інтересами, потрапляли в річище літературних зацікавлень журналу (Володимир Винниченко, Ольга Кобилянська, Михайль Семенко, Гнат Хоткевич, а також дебютанти часопису Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Свідзінський). Редактори журналу свою критику головним чином розгортали на засадах естетики. «Головне не про що писати, а як писати». — уважав М. Сріблянський. Головне не література (результат), а творчість (процес), у якій на перше місце висуваються індивідуальність митця та його психологія.
«З-над хмар і з долин». — літературно-художній альманах. Упорядкував і видав М. Вороний 1903 р. в Одесі. У листі до М. Коцюбинського від 13 липня 1901 р. та в зверненні до письменників М. Вороний виклав програму альманаху. Відверто виявивши симпатії «до новіших течій у літературах європейських». він зазнав гострої критики з боку за відхід від дійсності у сферу «чистого мистецтва». Найбільш толерантно висловив свою незгоду з декларованими М. Вороним програмними цілями І. Франко в поетичному посланні «Миколі Вороному». яке разом з відповіддю «Іванові Франкові». опубліковане в альманасі. М. Вороний спростував приписувану йому пропаганду гасла «мистецтва для мистецтва». наголошуючи на потребі осучаснення української літератури, бажанні не обмежувати сферу творчої свободи письменника. Виступаючи за розширення тематичних меж літератури, за пошук нових тем і художніх засобів виразності, він закликав до модернізації української літератури.
Перегляньте відео про представників "Молодої музи" - https://www.youtube.com/watch?v=nEXwE6t0-U0
«Молода муза». — літературне угруповання українських письменників, діяло у Львові протягом 1906-1909 рр. як клуб літераторів. До «Молодої музи». належали В. Бирчак, П. Карманський, Б. Лепкий, О. Луцький, В. Пачовський, С. Твердохліб, С. Чарнецький, М. Яцків. Близькими до цієї групи були такі письменники, як Ф. Коковський, М. Рудницький, О. Туринський, композитор С. Людкевич, скульптор М. Паращук, маляр І. Северин.
1907 р. — маніфест групи галицьких письменників «Молода муза». спрямований проти реалізму в літературі та національного волюнтаризму. Більшість модерністів групувалася навколо журналу «Світ». (1906-1907 рр.) та часопису «Будучність». (1909 р.). Пізніше об’єдналися навколо львівського часопису «Молода муза». (П. Карманський, В. Пачовський, Б. Лепкий, С. Твердохліб, М. Яцків). Маніфест 1907 року пропагував аполітизм, чисте мистецтво, утечу від життя, культ підсвідомого. «Молодомузівці». запровадили й активно експлуатували деякі нові теми: утечу від життя, оспівування смерті, самотності, зображення нічного життя великих міст, артистичної богеми, культ підсвідомих видінь, які не були новими для європейської літератури, однак в українській літературі ще не прозвучали з достатньою силою. У зв’язку із цим частину їхнього дискурсу становив інтерес до французького символізму й зокрема перекладів Бодлера. Однак поезія «молодомузівців». так і не виробила нової мови для вияву нових почуттів. Вона застосувала старі слова, стару метрику, старі, часто фольклорні кліше. «Молода муза». не мала концептуальної естетичної програми й відповідно солідного теоретичного дискурсу. Вони представлені кількома відомими заявами, серед яких стаття Остапа луцького в газеті «Діло». 17 листопада 1907 p., яку Франко у своєму коментарі назвав «Маніфестом «Молодої музи». Як відзначала С. Павличко, «у теоретичному сенсі цей дискурс був досить кволим. «Молодомузівці». усвідомлювали проблему, але не змогли не тільки її вирішити, але й сформулювати коректно своє завдання. Вони передовсім заперечували народницьку традицію та її відповідне літературне втілення — реалізм. «Молодомузівці». досить чітко орієнтувалися на Захід, бо саме звідти приходили, а не виростали на рідному ґрунті нові художні ідеї». Група навколо журналу «Українська хата». (19091914 рр.), зокрема М. Сріблянський, М. Євшан, А. Товкачевський, Г. Чупринка, П. Богацький, пропагували культ сильної особистості, роздвоєної душі, настроєності, крайнього індивідуалізму. Якщо «молодомузівці». спромоглися лише позначити певні координати нового модерного дискурсу й нової філософії мистецтва, то розвинули їх Микола Євшан та його колеги з київського журналу «Українська хата». (1909-1914 рр.). Ніцшеанство лягло в основу дискурсу «хатян». Завдання журналу — принести «помочі і світла в темну українську хату». Засновники журналу прагнули розширити рамки української культури, модернізувати її, головним об’єктом їхньої критики було «старе». народництво або українофільство в усіх його політичних та мистецьких виявах. Головний опонент «хатян». — народницька критика, представлена газетою «Рада». її постійним автором Сергієм Єфремовим. Усупереч назві «Хату». цікавило місто, її настанови були принципово антинародницькими. Тут друкувалися поезія й проза «модерністів». передовсім поетів «Молодої музи». а також «модерністів». російської України — Миколи Вороного, Олександра Олеся, Миколи Філянського та ін. Загалом усі, чия творчість була позначена естетичними інтересами, потрапляли в річище літературних зацікавлень журналу (Володимир Винниченко, Ольга Кобилянська, Михайль Семенко, Гнат Хоткевич, а також дебютанти часопису Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Свідзінський). Редактори журналу свою критику головним чином розгортали на засадах естетики. «Головне не про що писати, а як писати». — уважав М. Сріблянський. Головне не література (результат), а творчість (процес), у якій на перше місце висуваються індивідуальність митця та його психологія.
«З-над хмар і з долин». — літературно-художній альманах. Упорядкував і видав М. Вороний 1903 р. в Одесі. У листі до М. Коцюбинського від 13 липня 1901 р. та в зверненні до письменників М. Вороний виклав програму альманаху. Відверто виявивши симпатії «до новіших течій у літературах європейських». він зазнав гострої критики з боку за відхід від дійсності у сферу «чистого мистецтва». Найбільш толерантно висловив свою незгоду з декларованими М. Вороним програмними цілями І. Франко в поетичному посланні «Миколі Вороному». яке разом з відповіддю «Іванові Франкові». опубліковане в альманасі. М. Вороний спростував приписувану йому пропаганду гасла «мистецтва для мистецтва». наголошуючи на потребі осучаснення української літератури, бажанні не обмежувати сферу творчої свободи письменника. Виступаючи за розширення тематичних меж літератури, за пошук нових тем і художніх засобів виразності, він закликав до модернізації української літератури.
Перегляньте відео про представників "Молодої музи" - https://www.youtube.com/watch?v=nEXwE6t0-U0
Занотуйте біографію Лесі Українки
25 лютого 1871 Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новограді-Волинському. Батько письменниці, Петро Косач, був освіченою прогресивною людиною, членом Старої Громади, близьким товаришем Михайла Драгоманова. Мати, Ольга Косач, — відома в українській літературі письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.
18 січня 1880 Леся дуже застудилася, початок тяжкої хвороби. Вірш «Надія».
1882 Косачі переїздять в село Колодяжне, що віднині стало їхнім постійним місцем проживання.
Влітку 1883 Лесі діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року професор О. Рінек оперував ліву руку, видалив кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови.
1884 «Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка».
1890 «Contra spem spero». Написала для молодшої сестри книжку “Стародавня історія східних народів” (яка у 1918 році була видана, як підручник для школи)
1893 у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки — «На крилах пісень»
1899 Вийшла й друга збірка «Думи і мрії».
Березня 1907 Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. А в кінці березня разом з К. Квіткою здійснила поїздку до Криму, де зокрема побувала у Севастополі, Алупці та Ялті.
7 серпня 1907 Леся Українка одружилася з Климентом Квіткою. Жили в Криму, де К. Квітка одержав посаду в суді.
1907 Завершено драматичну поему «Айша та Мохаммед», «Кассандра», «На руїнах», «За горою блискавиці», продовжено роботу над творами «У пущі», «Руфін і Прісцілла»
1910-1913 Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми. На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати. Саме їй письменниця диктувала проекти своєї так і ненаписаної драми «На берегах Александрії». Символічне значення її творчості можна прочитати в молитві дітей до Геліоса над манускриптами.
1911 «Лісова пісня»
1912 Поема «Камінний господар»
1 серпня 1913 Померла в Сурамі у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві
Д/З: Читаємо драму-феєрію "Лісова пісня" Лесі Українки
Немає коментарів:
Дописати коментар