Тема: Художнє новаторство А. Рембо. Поєднання рис імпресіонізму й символізму в сонеті «Голосівки». Образ ліричного героя у вірші «Моя циганерія».
Теорія літератури:
Імпресіоні́зм (від фр. impression — враження) — мистецька течія у живописі, а також у літературі та музиці, яка виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася на початку XX століття у Франції. Засновники імпресіонізму — як і символізму, та експресіонізму — діяли на противагу реалізму (особливо неокласицизму, а також і натуралізму). Імпресіоністи у своїх творах намагаються відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих миттєвих відчуттів і переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла, проте, на відміну від неокласицизму, не мають на меті об'єктивно відображати реальність, а ставлять за ціль поділитися власними почуттями зі спостерігачем твору, вплинути на нього. Термін уперше використали в негативному значенні у критичній оцінці твору Моне «Враження, схід сонця», (1872).
Символізм (фр. symbolisme, з грец. симболон — ознака, прикмета, символ) — літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку XX ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії несвідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ — таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можливо розкрити, збагнути й відобразити тільки за допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії. Зумовлена цією установою поетика символізму вирізнялася глибоким культом «слова, як такого» («світ слова»), великою увагою до музичності, формальних пошуків, ускладнених образів й асоціацій, нахилом до таємничості, а то й містичності, що виявлявся особливо у використанні натяків і недомовок, у вживанні великих літер у деяких словах для підкреслення їх особливого значення тощо.
Символізм виник у Франції у 1880-х як реакція проти міщанства і позитивізму, зокрема проти поезії «Парнасців», натуралістичного роману й реалістичного театру. Основоположниками його були Поль Верлен і Стефан Малларме та їхні тодішні чи й пізніші учні поети і есеїсти Анрі де Реньє, Сюллі-Прюдом, Поль Клодель, Поль Валері, Андре Жид, Сен-Поль Ру та ін. Своїм предтечею вони вважали Шарля Бодлера. Термін символізм вжив найперше і виклав програмово його позиції Жан Мореас. Згодом символізм поширився в інших країнах і став першою маніфестацією модернізму у світовій літературі й живописі.
Прослухайте сонет "Голосівка" - https://www.youtube.com/watch?v=HshGSU-XmQk
Аналітуємо сонет "Голосівка"
Артюр Рембо “Голосівки”
А чорне, біле Е, червоне І, зелене
У, синє О, – про вас я нині б розповів:
А – чорний мух корсет, довкола смітників
Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;
Е – шатра в білій млі, списи льодовиків,
Ранкових випарів тремтіння незбагненне;
І – пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,
Сп’яніле каяття або нестримний гнів;
У – жмури на морях божественно-глибокі,
І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій –
Печать присвячених алхімії ночей;
О – неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,
Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,
Омега, блиск його фіалкових Очей.
Жанр – сонет
Рік написання - 1871
Рід – лірика.
Жанр – сонет.
Напрям – символізм.
Тема – автор змальовує новий принцип формування образу, який будується на вільній асоціації між звуком і кольором, зорових враженнях.
Ідея - Голосні звуки дають імпульс творчій уяві, викликаючи образи, народжені враженнями від зовнішнього світу і напруженого духовного життя.
У сонеті «Голосівки» Рембо пропонує новий принцип формування образу, який будується на вільній асоціації між звуком і кольором, зорових враженнях. Сонет побудований як низка довільних асоціацій ліричного героя між звуками й кольорами, зоровими образами. Голосні звуки дають імпульс його творчій уяві, викликаючи образи, народжені враженнями від зовнішнього світу і напруженого духовного життя. Так, звук «А» асоціюється у поета з чорним кольором смерті, тління, мухами на смітниках — символом усього віджилого, непотрібного. Звук «Е» пов’язується з білим кольором, прадавньою чистотою льодовиків. «І» символізує пурпур, струм крові, бурхливі пристрасті. «У» втілює мудрість зеленої природи і водночас людську мудрість. «О» асоціюється з синім кольором неба, неземними таємницями і нерозгаданим божественним смислом.
Кольорово-звукові асоціації співвідносяться між собою за принципом контрасту: чорний — білий (духовна смерть — вічне буття), червоний — зелений (пристрасть — мудрий спокій). Однак для поета все взаємопов’язано, одне краще віддзеркалює інше.
У «Голосівках» «поет-ясновидець» усе підкоряє своїй свідомості й здатен бачити природу та світобудову позбавленими об’єктивних закономірностей, причинно-наслідкових зв’язків. Як і більшість віршів Рембо, «Голосівки» мають безліч трактувань. Наприклад, одне з них пропонує розглядати вірш як символічну картину людського буття: від темряви (чорний колір А) до світла (білий колір Е), через бурхливі пристрасті (червоний колір І) до мудрості (зелений колір У) і пізнання таємниці Всесвіту (синій колір О). Важливу роль у «Голосівках» відіграє принцип контрастності: чорне — біле, смерть — життя, потворне — прекрасне, швидкоплинне — випадкове. Рембо використовує форму сонета, який традиційно складається з тези, антитези та їх синтезу, тобто в самій його будові закладене протиріччя, і це дозволяє розглядати «Голосівки» як зразок символістського пошуку «відповідностей» між різними началами життя, як панорамну картину Всесвіту.
Уподібнення голосного звука кольору означало нехтування словом як смисловою одиницею, як носієм певного значення. Звук, ізольований від смислового контексту, набуває функцію «навіювання», прямого впливу на почуття, «сугестивності», за допомогою чого й виявляється «невідоме». Таку літературну техніку провіщав уже принцип Верлена «музика понад усе» (який, безсумнівно, прямо вплинув на Рембо), але верленівський імпресіонізм зберігав як образ даної душі, так і конкретний природний образ, а у Рембо непізнаванним стає все просте й відчутне.
Підхоплюючи бодлерівську ідею загальних «відповідностей» у храмі природи, Рембо вписує її у свою концепцію «яснобачення», що дає йому змогу побачити природу і світобудову позбавленими причинно-наслідкових зв’язків, об’єктивних закономірностей, де все підкоряється свідомості поета.
«Голосівки» вражають своєю динамікою, розмаїттям образів і почуттів, змінами інтонацій, що допомагає авторові відкрити багатогранний світ людських відчуттів, вражень, асоціацій. Експерименти А. Рембо продовжили наступні покоління символістів, шукаючи таємничий зміст у царині звуків і дивовижних образів.
Прослухайте вірш "Моя циганерія" - https://www.youtube.com/watch?v=PyCuQDtKs00
Аналізуємо вірш "Моя циганерія"
Вірш ”Моя циганерія” (“Моя богема”)
Руками по кишенях обмацуючи діри
і ліктями світивши, я фертиком ішов.
Бо з Неба сяла Муза! Її я ленник вірний,
ото собі розкішну вигадував любов!
Штани нінащо стерті? Та по коліна море!
Адже котигорошку лиш рими в голові.
Як зозулясті кури, сокочуть в небі зорі,
а під Чумацьким Возом — банкети дарові.
Розсівшись при дорозі, ті гомони лелію.
Роса на мене впала — а я собі хмелію,
бо вересневий вечір — немов вино густе.
І все капарю вірші, згорнувшись у калачик.
Мов струни ліри — тіні (їх копаю, як м’ячик).
Штиблети каші просять? Овва, і це пусте!
Переклад В. Стуса
“Моя богема”
В кишені руки вклав, ішов собі бульваром,
Одягнений в самий лиш спогад про пальто,
Та вірний був тобі, о Музо, як ніхто,
I повний — о-ля-ля! палким кохання жаром!
Хлопчак замріяний, я рими добирав,
А з дірки у штанах світило голе тіло,
I небо зоряне тихенько шелестіло —
Ген на Ведмедиці у корчмі я бував.
В осінні вечори сидів я край дороги,
Прислухавшись до зір, і крапельки вологи
На чолі відчував, немов хмільне пиття;
Між тіней-привидів складав я вірші щирі,
Коліном в груди вперсь і грав, немов на лірі,
На гумі, видертій з розбитого взуття.
Переклад Юрія Покальчука
Рік написання – 1870
Жанр – сонет
Тема – зображення життя поета, для якого головне мистецтво
Ліричний герой вірша — поет, мандрівник, представник паризької богеми. Для нього має значення тільки свобода й поетичне натхнення.
Художні засоби:
Порівняння: «вечір — немов вино густе», «Мов струни ліри», «Як зозулясті кури, сокочуть в небі зорі».
Метафори: «Штиблети каші просять», «ті гомони лелію»
Епітети: «розкішна любов», «зозулясті кури»
У вірші «Моя циганерія» А. Рембо змалював поетичний спосіб свого життя. Сміливий і безвідповідальний юнак, геній і «фертик», якому «по коліно море», із дірками в кишенях (тобто без грошей), а в голові «лиш рими», мандрує без мети і без грошей. Голод і холод його не бентежать, у нього є найвище для поета щастя — хмеліти від «вересневого вечора» і «капарити вірші, згорнувшись у калачик».
Він порівнює небо з господарством селянина, спостерігає «як зозулясті кури, сокочуть в небі зорі». Його найбільша любов — Муза, якої він і раб, і володар. Це вона сміливого юнака перетворює у безвідповідального генія, якому «по коліно море».
Настроєм сп’янілої насолоди мистецтвом та анархічного бунту проти дійсності просякнуті рядки сонета Рембо «Моя циганерія». Цей імпресіоністичний твір відзначається поєднанням сонетної форми та «земного» сюжету, сповненого анархічного виклику, характерним для сонетів Артюра Рембо.
Загальний тон «Моєї циганерії» досить оптимістичний, на відміну від інших віршів Рембо, де протистояння ліричного героя з дійсністю набуває драматичного, а подекуди й трагічного характеру.
У вірші яскраво виявляється характер ліричного героя А. Рембо — мандрівника, який подорожує дорогами Всесвіту в пошуках незнаного. І супроводжує героя на його нелегких шляхах Муза. Вона — його хрест та його відрада, покликання й сенс життя.
У вірші протиставляється буденне, земне існування високому поетичному натхненню. Поету байдуже, у якому жалюгідному стані його одяг і взуття, чи є в нього їжа й дах над головою. Головне — це поезія, що дає снагу жити. Ліричний герой іде вперед за своєю Музою, і це відповідає внутрішнім поривам самого поета, який своєю новаторською поезією прокладав людству нові шляхи до істини та гармонії.
Д/З: Провторити пройдений матеріал. Підготуватись до контрольної роботи.
Немає коментарів:
Дописати коментар