Тема:Історико-культурна ситуація на прикінці ХХ – напочатку ХХІ століття. Оксана Забужко. «Рядок з автобіографії», «Читаючи історію»
Переглянути відео законспектувати тезисно головне - https://www.youtube.com/watch?v=-rtP87fJRTI "Сучасна українська література"
Ознайомтесь з цікавими фактами про Оксану Забужко
Оксана Забужко народилася 19 вересня 1960 року в місті Луцьку, у шістдесятницькій родині з давніми історичними традиціями. Її батько був педагогом та перекладачем, у сталінські часи він був репресований і відбував заслання в Забайкальському краї. А її мама була вчителькою української літератури. Батьки багато часу приділяли освіті доньки, вона з дитинства досконало володіла англійською.
Писати вірші Забужко почала, за її словами, «з дописемного віку». Дебютувала з віршами в періодиці у 9 років.
Перша її збірка мала бути опублікована в 13 років (1973), а передмову до неї написав Михайло Стельмах. Та на жаль, під час репресій 1972 року її батьки потрапили в «чорні списки», і збірку було знято з виробництва. Ранні вірші Забужко ніколи так і не були опублікувовані.
В дитинстві дівчина мріяла стати кінорежесером.
Тривалий час вона працювала викладачем. Причому лекції з естетики кандидат філософських наук Оксана Забужко читала не тільки київським студентам, а й їх колегам з всесвітньо відомих університетів: Гарвардського, Йельського, Колумбійського.
«Польові дослідження…» – книжка, що присвячена свободі жінки, спричинила гучний скандал та мала великий успіх водночас. Цей роман справив незворотній вплив на українську літературу. Завдяки авторці тема гендерної рівності перестала бути табу в художній літературі, а кількість жінок в письменстві стрімко зросла.
Не зважаючи на критику, книга перевидавалася більше десятка разів і стала першим бестселером в сучасній Україні.
Оксана Забужко – один з небагатьох українських письменників, які живуть на гонорари від написаних книг. Хоча, значна частка доходу – все ж від книг, виданих за кордоном
З ім’ям Оксани Забужко пов’язаний вихід сучасної української літератури на міжнародну арену. Твори письменниці перекладені понад 20 мовами, окремими книжками виходили в Австрії, Болгарії, Італії, Ірані, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, США, Угорщині, Франції, Хорватії, Чехії, Швеції.
Поезії Забужко покладені на музику багатьма українськими та зарубіжними композиторами
Найвідоміші книги Забужко: “Польові дослідження українського сексу”, “Тут могла б бути ваша реклама”, “Музей покинутих секретів”, “Let my people go”.
На думку письменниці, книги необхідно читати для того, щоб бути не лише освіченою, але й зуміти зрозуміти і хоча б трохи урізноманітнити наше життя.
Прочитайте поезію та проаналізуйте
“Рядок з автобіографії” Оксана Забужко
Мої предки були не вбогі
На пісні та свячені ножі –
З моїх предків, хвалити Бога,
Заволокам ніхто не служив!
Дарували від батька до сина
Честь у спадок – як білу кість!
Мої предки були красиві –
Ворогам на подив і злість.
Хай не славою (Бог там з нею!) –
Як присягою на шаблях,
Мої предки владали землею:
їм належала ця земля!
І цупким, наче нить основи
Крізь віки однієї сім’ї,
Невразливим – пронесли слово
І внизали в легені мої…
Ох і моцна була порода —
Соловки, Магадан, Колима…
Мої предки були народом —
Тим народом, якого нема.
Збірка – «Диригент останньої свічки» (1990)
Основна думка твору – дотримання етичного ідеалу духовного аристократизму, служіння вивищенню України та своєї нації, збереження родовідної пам’яті.
Ідея – возвеличення в узагальненому образі своїх предків моральні чесноти українців: патріотизм, вірність, честь, оспівує духовне багатство рідного народу.
Вірш «Рядок з автобіографії» — яскравий приклад постмодерної літератури. У творі наявні алюзії (натяки, перегуки) на відомі сюжети літератури попередніх епох. Отже, авторські запозичення (перегуки) спостерігаються в «Рядку з автобіографії» на сюжетно-тематичному та образному рівнях.
У творі О. Забужко засвідчує гордість за своїх предків. У вірші «Рядок з автобіографії» мисткиня акцентує на важливості генетично успадкованої козацько-шляхетської культури, що, наче «нить основи / Крізь віки однієї сім’ї», залишає «від батька до сина / Честь у спадок — як білу кість!». Утрата родової пам’яті (шляхетського козацько-лицарського духу) авторка розцінює як зраду, поразку, бо це веде до колоніальної ганьби, національно-історичної катастрофи.
Емоційна напруга твору зростає від строфи до строфи, досягаючи свого апогею в рядках: «Мої предки були народом — / Тим народом, якого нема», що сприймаються як висновок про велич українського народу.
Поетеса у вірші згадує радянські виправно-трудові табори: Соловки, Магадан, Колима.
Прочитайте поезію та проаналізуйте
О. Забужко вірш “Читаючи історію”
І зруйнували ґоти Рим,
І молодий і хижий варвар
Все, що вважалося старим,
Гарячим пурпуром забарвив.
А потім сам собі воздвиг
Свої столиці і каплиці —
І над димком з античних книг
Печеню смажив у пивниці.
Ото дитина, далебі!
Таж він таке до рук отримав!
Він міг привласнити собі
Не тільки славу — ймення Рима!
Він махом весь його розвій
Міг загребти собі в музеї
І на монетах профіль свій
Відбить на фоні Колізею.
Воно ж лежало — лиш бери!
І хто б насміливсь насупроти?
І хто б згадав, що Рим — це Рим,
А не колиска древніх готів?
………………………
А мо’, він слушно ухиливсь,
Бо мав підозру — от в чім штука, —
Що хтось його таки колись
Та на гарячому застука?
Бо над суворий льодостав
Віків, що й нам сяга по груди,
Рим — все ж стоїть, як і стояв,
А варвар — варваром і буде.
Жанр: філософська лірика, патріотична лірика.
Тема твору: зображення руйнації невідомим варваром могутньої держави, яка попри все залишається у вічності.
Ідея: Возвеличення історії та державності, нехтування культурною спадщиною.
Основна думка: Рим — все ж стоїть, як і стояв, / А варвар — варваром і буде.
Провідний мотив – викриття антигуманних виявів суспільного устрою в проекції на історію України
Римування: перехресне.
Художні засоби:
Епітети: молодий і хижий варвар, Гарячим пурпуром, з античних книг, суворий льодостав.
Метафори: варвар / Все, що вважалося старим, / Гарячим пурпуром забарвив; привласнити собі / Не тільки славу — ймення Рима; над суворий льодостав /Віків, що й нам сяга по груди.
Риторичне запитання: І хто б насміливсь насупроти? /І хто б згадав, що Рим — це Рим, / А не колиска древніх готів?; Що хтось його таки колись / Та на гарячому застука?.
Риторичний оклик: Ото дитина, далебі! / Таж він таке до рук отримав! / Він міг привласнити собі / Не тільки славу — ймення Рима!; Воно ж лежало — лиш бери!
Авторка хотіла показати, що ім’я й могутність країни значать набагато більше і залишаться в історії назавжди, на відміну від завойовника, який здобув її лише на певний час.
У вірші Оксани Забужко йдеться про вічність та тимчасовість. Перша належить величі й могутності, славі й імені великої держави, яка здобула його своїми досягненнями. Друга ж стосується завойовника, який лиш на деякий час стає власником певної місцевості і, якщо не закарбує свого імені завдяки вагомим досягненням, то назавжди зникне зі сторінок історії.
Поезія розповідає про величну державу Рим, але можемо провести паралелі з Україною. Обидві країни неодноразово піддавались завоюванням, але якими б сильними й могутніми не були супротивники, держави все одно виривались з бою переможцями і відстоювали своє ім’я. Здобутки кожної країни свідчать про її багатство й історію, тому жоден «варвар» не зможе стерти спомини про неї з історії.
Колізей – образ-символ пам’ятки античної історії та культури (символ сцени, на якій відбувалися історичні події) згадується у вірші “Читаючи історію”.
Д/З: Ознайомитись з біографією Юрія Андруховича
Немає коментарів:
Дописати коментар